Сучасне мистецтва це мова людей, яку вони ще не розпізнали

Моніка Шевчик розповідає про діяльність галереї Арсенал, культурну політику, і про «Східне партнерство» в стосунках між художниками.

 

 

Інтерв’ю платформи Відкритий Простір з Монікою Шевчик

26 Жовтня, 2013
Тбілісі. Грузія

 

Моніка Шевчик – мистецтвознавиця, кураторка, директорка галереї Арсенал у Білостоці, Польща. З 1990 року створює Авторську колекцію ІІ галереї Арсенал. Авторка та кураторка понад 100 виставок. Серед них – «Подорож на схід» (The Journey to the East; галерея Арсенал, Білосток, Польща та MOCAK, Краків, Польща); «Тут і зараз» (Here & Now; галерея Захета, Варшава, Польща та галерея Арсенал, Білосток, Польща); «Чотири рози» (Four Roses; галерея Арсенал, Білосток, Польща); «Як розмовляти про сучасне мистецтво» (Jak rozmawiać o sztuce współczesnej; галерея Арсенал, Білосток, Польща). У 2011 році була кураторкою третього фестивалю мистецтв у публічному просторі «Відкрите місце» у Любліні, Польща.

Відкритий Простір: Як галерея може впливати на культурну політику держави, і як політика впливає на галерею?

Моніка Шевчик: Наш вплив на політику держави мінімальний. Ми є міською галереєю у провінційному, хоча й немаленькому місті. Єдине, що ми, напевно, можемо робити, це – виконувати свій обов’язок, тобто, якнайкраще представляти сучасне мистецтво, акцентуючи увагу на сильних, актуальних художниках з Польщі та з-за кордону. І якщо Міністерство культури і національної спадщини захоче зробити якісь висновки з нашої програми, це дуже добре. Галерея ж може тільки кричати, підкреслювати у своєму провінційному місті, що саме ці художники, роботи та проекти шалено важливі, і для нас всіх має велике значення показ справжнього прогресивного мистецтва.

 

Відкритий Простір: Провінційна, як Ви кажете, галерея проводить воркшопи у Тбілісі та Києві. Складається враження, що є політика держави, яка робить таку діяльність можливою. Це дійсно так?

Моніка Шевчик: Це – моє індивідуальне рішення. Мене завжди цікавила презентація польського мистецтва і його промоція за кордоном, я почала займатись цим, така діяльність отримала свій розвиток. Потім мене перестала вабити така вузька стежка, робота лише з польським мистецтвом. Відчуваю, що наша позиція оцінена міністерством, вони усвідомлюють, що наша галерея сильна, і довіряють нашій роботі.

Щодо того, чому ми почали робити проекти за кордоном. Я веду галерею у Білостоці вже двадцять років, і пам’ятаю часи, коли чудові польські художники недооцінювались. Тому потрібно було нагадати про їх присутність світові – там, куди ми могли поїхати. Думаю, це важливо для художників, для мистецтва та культурної політики Польщі, і у нас є шаленство для цього, ми хочемо це робити. Окрім того, деякий час ми концентруємось на мистецтві Східної Європи, мистецтві держав, розташованих близько до Польщі: України, Білорусі, Грузії, Вірменії, Молдови. Намагаємось, щоб «Східне партнерство», про яке багато говориться у політиці, дійсно мало місце, щоб воно насправді проявлялось у стосунках між художниками.

 

Відкритий Простір: Тобто, існує внутрішня домовленість між міністерством культури та приватними ініціативами, якимись агентами?

Моніка Шевчик: Коли я чую «приватна ініціатива», то абсолютно з цим не ототожнююсь, бо мені спадають на думку приватні та комерційні галереї, які мають певну мету. Ми – не приватний заклад, ми – публічна міська галерея, ми витрачаємо державні гроші. Мені здається, що ми реалізуємо те, що міністерство від нас очікує, у той спосіб, що вже багато років робимо виставки у рамках презентації польської культури у світі. Також для мене важливо те, що мистецтво зацікавлене східним партнерством. Польща і Швеція – дві держави, які запропонували Євросоюзу ідею «Східного партнерства», до якого входять шість країн колишнього СРСР: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна. Я переконана, що це – дуже важливе рішення.

 

Відкритий Простір: Яка роль освіти у культурній політиці?

Моніка Шевчик: Я мало займаюсь культурною політикою… Я працюю у своїй сфері, і з досвіду керування галереєю розумію, що неможливо професійно вести такий заклад, коли у нього немає освітньої програми. З цими аспектами треба працювати одночасно: організовувати цікаві виставки, і робити так, щоб вони «входили» у суспільство, щоб їх можна було розуміти, щоб у них були реципієнти. Освітня програма – важливий елемент бюджету та діяльності галереї Арсенал, навколо кожної виставки з’являється декілька тематичних подій.

Здається, суспільство недооцінює сучасне мистецтво, не любить і не сприймає його. Треба переконувати людей, що насправді це існує для них, це – їхня мова, яку вони ще не розпізнали. І коли вони зрозуміють цю мову, то обов’язково закохаються в неї.