В останні роки в світі, художні практики все частіше починають взаємодіяти з суспільством. Форми взаємодії також набувають різноманітність. Від використання мистецтва як інструменту опору до зміни способу мислення людей через художню освіту, від трансформації і розвитку місцевої спільноти через художні методи, до проведення соціальної реформи за допомогою художніх засобів. Україна не є винятком. З початку минулого десятиліття, з різкими змінами в політичному середовищі стався підйом громадянської активності, що в свою чергу породило хвилю практиків культури які сьогодні все частіше і частіше в своїй роботі використовують методології соціально залученого мистецтва, в той час, як освіта в сфері культури і мистецтва , як в державних установах, так і в приватних ініціативах все ще орієнтується на вузьку спеціалізацію.
За допомогою нашої проекту ми сподіваємося висвітлити культурний і мистецький дух партисипативного мистецтва, створений нинішньою політичною та соціальною атмосферою і подолати розрив між академічним навчанням і сучасною професійною художньою практикою. Крім того, своєю активністю, ми сподіваємося нагадати і підтвердити зусилля мистецької спільноти, що вибудовує свої практики на принципах соціальної взаємодії, щоб заручитися більшою підтримкою серед людей – потенційної аудиторії та учасників. Оскільки такі практики потребують стабільної енергії і постійного обміну ідеями та циркуляції знань між людьми. У загальному сенсі діяльність нашої резиденції орієнтована на художників, які зацікавлені в зміцненні своїх симбіотичних відносин з суспільством і фокусують увагу на значенні і цінності повсякденного життя. Ми впевнені, що культура в такій ситуації стане більш різноманітною і живою.
Резиденція базується на розумінні важливості освіти для побудови бачення розвитку суспільства, а також – як інструменту політичного і соціального розвитку. Соціально залучене мистецтво, здатне запускати процеси змін в спільнотах і поширювати сучасні прогресивні соціальні погляди. Молоді люди є учасниками та адресатами даної освітньої програми.
30-ти денна освітня резиденція соціально залученого мистецтва для молодих художників і практиків культури з Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Таджикистану, Узбекистану та України має на меті розробити проєкти, які через свої унікальні структури зможуть залучити до взаємодії місцеві спільноти, і експертів; висвітлити практики, що базуються на соціально залученому мистецтві і можуть включати широкий спектр ідей, методів вираження та дій, таких як образотворче мистецтво, дизайн, перформанс, медіа-мистецтво, кіно, архітектура, дослідження, соціальна діяльність, економіка. Програма створює середовище для ідей і дій, що вибудовуються на принципах рівний-рівному. Прагне вивчати і виробляти знання і ресурси, які суспільство може використовувати для переосмислення себе і розвитку міста.
Програма резиденції включає: відкриті події лекції, дискусії за темами пов’язаними з соціальним залученням та учасницькими практиками, за участю, місцевих жителів, місцевих фахівців, і запрошених експертів та митців; групову роботу семінари, майстер-класи, портфоліо рев’ю за участю досвідчених міжнародних художників і кураторів; знайомство з контекстом міста тематичні екскурсії, зустрічі з активістами, дослідниками, представниками громадських, мистецьких організацій і ініціатив, які творчо вирішують соціально-політичні проблеми і залучають місцеві спільноти. Резиденти розроблятимуть і створюватимуть індивідуальні і групові проєкти, які представлять під час серії публічних презентацій.
Основні теми:
Незручна спадщина: переосмислення історії та формування бачення майбутнього постіндустріальних районів; в якому вигляді і яким чином відбуваються індивідуальні спогади, як розділяється або замовчується колективний досвід, як він отримує суспільне визнання. І яку роль може відігравати в цьому процесі художник, та як практик культури може допомогти суспільству переосмислити «незручну спадщину».
Інші простори: Художні, активістські, дослідницькі та освітні ініціативи, які працюють з спільнотами і на благо суспільства, часто заповнюючи лакуни державних установ; це факт і завдання, стратегія та набір питань, пов’язаних із сучасними мистецькими практиками, які можуть бути предметом цьогорічної резиденції. Ми хотіли б відобразити мистецькі кураторські методології які черпають своє натхнення від критичних, соціальних та колективних способів дії для загального користування
Влада – суспільство: що таке «влада», шляхи і форми здійснення влади; створення нових смислів та інноваційних стратегій взаємодії, побудованих на горизонтальних зв’язках та міжсекторальному, міжгалузевому підходах.
Учасники резиденції
Альбіна Блінова – художниця, народилася в Казахстані. живе і працює в Киргизстані. Закінчила Художнє училище ім. С. Чуйкова в Бішкеку, відділення станкового живопису. В своїй мистецькій практиці використовує живопис, графіку і фотографію, поєднує традиційні і сучасні форми мистецтва, живопис і інсталяцію. Зацікавлена темою прав жінок і ЛГБТ спільнот, темою відносин між владою і художниками. Учасниця міжнародної виставки Феміннале ’19 (Бішкек, Киргизстан).
Александр Адамов – художник. Народився в 1996 році в місті Могилів, Білорусь. Закінчив Білоруський державний університет культури і мистецтв. Має ступінь бакалавра (культуролог-менеджер) і магістра (мистецтвознавство). Основні медіа – живопис, фотографія, відео. Досліджує різні аспекти масової культури. Теми, які цікавлять: абсурд повсякденності, провокація, ігри в культурі. Учасник виставок: ОК Адамов (онлайн-виставка за підтримки культурний хаб Ок16, Мінськ: adamov.by) (2020); “Не заступай за поля“, Мінськ, Культурний хаб ОК16 і паралельна програма Бієнале молодого мистецтва в Харкові (Україна) (2019); «Поглянь на дім свій», Мінськ, Галерея університету культури, «Вцеховані», Мінськ, Культурний хаб Ок16 (2018).
Александра Новак – художниця і активістка. Народилася в 1990 році в Україні, живе і працює в Придністров’ї. Закінчила профільний факультет декоративно-прикладного мистецтва в Придністров’ї. Працює в напрямках соціально-залученого мистецтва, стріт-арту. В даний момент бере участь в проектах по захисту прав людини. Досліджує теми ідентичності, гендеру, дискримінації, ментальності та культури, психології та соціуму, публічних просторів як арени для висловлювання, екології та розвитку середовища. Сфери зацікавленості: напрямки сучасного мистецтва, цивілізація, децентралізація культури, культурне середовище.
Антон Ткаченко – художник, куратор. Народився в 1994 році в місті Харків, Україна. Навчався в Національному університеті будівництва і архітектури. Має ступінь бакалавра, за спеціальністю архітектура. Працює в «жанрі персонального гуманізму». Досліджує персональну та колективну пам’ять, діяльність самоорганізованих просторів і ідею міста. Співорганізатор простору для культурних ініціатив Гараж «127». Вибрані виставки: персональна виставка «Все добре» Артсвіт, Дніпро, Україна (2020); персональна онлайн виставка «1234567 …» (2020); проєкт «галерейний хлопчик» (2020); персональна виставка «Номенклатура» Харківська муніципальна галерея, Україна (2019). Учасник фестивалів МУХі і НонСтопМедіа.
Ано Джишкаріані – художниця, дизайнерка, народилася в Тбілісі, Грузія. Закінчила Школу візуального мистецтва, архітектури і дизайну (VAADS) Вільного університету Тбілісі зі ступенем бакалавра в галузі дизайну інтер’єру. В останній рік бакалаврату вона вчилася в школі Autograf в Парижі за спеціальністю екологічний дизайн. Вона працює в області дизайну інтер’єрів і продуктів, а також працює в різних медіа, таких як інсталяція для конкретного місця, об’єкти, фотографія. У своїх роботах Ано досліджує різні аспекти юзабіліті і визначення простору, від аналізу простору в архітектурному контексті до залученості і передачі його на соціальні питання. Учасниця виставок в Австрії, Франції, Грузії.
Аріна Казак – художниця, дизайнерка. Народилася в Кишиневі, Молдова. Навчається в технічному університеті в Кишиневі, спеціальність промисловий дизайн. Основні медіа: інсталяція, графіка, живопис і стріт-арт. Теми, що цікавлять: соціально-культурна інфраструктура, зв’язок людей і міста. Учасниця резиденції “Fatade publice” Кишинів, Молдова і “Memory Threads: Museum and Neiberhood” Тбілісі, Грузія. Учасниця виставок в Молдові і Румунії.
Мішико Сулакаурі – художник. Народився в 1996 році в Тбілісі, Грузія. Закінчив Школу дизайну Гоги Месхишвілі, і отримав ступінь бакалавра за спеціальністю «Сценічний дизайн», навчається в Тбіліській державній академії мистецтв. Працює в галузі візуальних мистецтв. У своїх роботах він досліджує взаємозв’язки між суспільством і містом. Фокусує свою увагу на таких темах: пострадянський спадок, питання екології, культурна антропологія і естетика Кавказу. Вибрані виставки та фестивалі: «Артістеріум» (2020); «70 + 127 Назад в майбутнє» (2020); «Art Prospect» (2020); «Все це може бути мрією» (2020); «Нью-Йорк зустрічає Тбілісі: Визначення відмінностей, частина II» галерея Kunstraum LLC. Нью-Йорк, США (2020).
Хуршед Расулзода – художник. Народився в 1994 році в місті Душанбе, Таджикистан. Закінчив художній коледж ім. М. Олімова а також інститут мистецтв ім. М.Турсунзода. Має ступінь бакалавра. В своїх практиках використовує концептуальне мистецтво, перформанс та інсталяцію. Досліджує психологію і реакцію глядачів на свої роботи. Цікавиться темою Незручна спадщина. Учасник виставок в Таджикистані, Киргизстані і Молдові. Роботи опубліковані: Щорічний календар від фонду Сорас; в зібранні Лучано Бенеттона “Imago Mundi”; каталог “Жіночі модальності”.
Тіко Імнадзе – художниця. Народилася в 1996 році в Тбілісі, Грузія. Закінчила Тбіліську державну академію мистецтв. Має ступінь бакалавра Архітектури. Працює як мультимедіа художниця. Досліджує суспільно-політичні події, архітектуру і її вплив на суспільство. Теми, які цікавлять: класова нерівність, експлуатація праці. Учасниця виставок: ‘Service’, спільний проект, Patara Gallery (2020); ‘Machine Whispering’, In-between Conditions і Goethe Institut (2020); ‘Unheard Voice’, Тбіліська онлайн-бієнале, проспект Руставелі (2020); «Mining Blow», персональна виставка Propaganda.network, підземний перехід (2018).
Експерти
Анастасія Боженко – історикиня, старша викладачка кафедри Українознавства. Закінчила Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Має ступінь кандидата історичних наук. Досліджує індустріальну спадщину м.Харкова. Також займається активістською діяльністю в складі громадських організацій Urban Forms Center і Арт-оборона. Теми, які цікавлять: міська історія, історія пам’яті, культурна спадщина. Учасниця проектів: Bauhaus. Zaporizhzhia, Constructivism.Kharkiv, Industrial Kharkiv, Енциклопедія архітектури України.
Ася Баздирєва – мистецтвознавиця та дослідниця. Серед її інтересів — культурна географія; гуманітарні науки в контексті навколишнього середовища; феміністська епістемологія. З 2018 року у співавторстві з кінорежисеркою Сольвейґ Зюсс працює над проектом Geocinema — серії кінематографічних досліджень, що розглядає зображення — в розширеному сенсі: від геологічних формацій до сучасних медій. Була стипендіаткою програми Фулбрайта (2015-17); та програми Digital Earth (2018-19). Її робота була представлена на різних мистецьких та дискурсивних майданчиках світу, серед яких Kunsthall Trondheim, де відбулася персональна виставка Geocinema “Making of Earths” (2020), ZKM Karlsruhe у проєкті “Critical Zones” (2020-21), та Guangzhou Image Triennale (2021). У 2020 році Geocinema було номіновано на Премію Шеринга за мистецьке дослідження (Німеччина).
Дмитро Скуріхін – засновник мобільного додатку про архітектурну спадщину міста Харкова KharkivHeritage. Співзасновник проекту про авангардну архітектуру Харкова 20-30х років 20 століття Constructivism.Kharkiv. Має ступінь кандидата технічних наук, доцент Українського державного університету залізничного транспорту. Мешканець району ХТЗ. Досліджує історію, архітектуру, урбаністику і культуру свого району та міста Харкова. Учасник громадських ініціатив в парку Зелений Гай.
Еліз Палак – художниця і режисерка. Закінчила університет мистецтв в Цюріху і університет мистецтв в Берліні за спеціальністю «кіно». Її роботи, засновані на дослідженні, брали участь у виставках і були представлені в різних міжнародних контекстах. Її нещодавні проєкти досліджують історії міграції, звертаючи особливу увагу на поєднанні часів, місць і проміжних або перехідних моментів. Крім того Еліз організовує неформальні освітні семінари, що відкривають доступ до художніх медіа-практик.
Міро Шавалдер – художник, режисер. Навчався в F+F School for Art and Media Design в Цюріху та вивчав кіновиробництво в Academy of Fine Arts у Відні. У своїй роботі він досліджує методи візуалізації, документальні умовності та репрезентацію історії в її просторових вимірах. Його проекти були представлені на міжнародних бієнале, фестивалях та виставках.
Настя Хлестова – кураторка виставок в Україні, Польщі та Австрії, історикиня мистецтва. Кураторка і засновниця самоорганізованого простору Гараж 127. Отримала ступінь магістра історії мистецтв у Харківській державній академії дизайну та мистецтва. Керувала проєктами та була кураторкою Харківської муніципальної галереї (2015-2020), кураторка Бієнале сучасного мистецтва NonStopMedia (2018) та інших.
Наташа Чичасова – кураторка і дослідниця. Працює з темами радянської спадщини і стратегіями її деконструкції, інституційною критикою. Закінчила спеціальність історії мистецтва в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Зараз працює у відділі сучасного мистецтва в Мистецькому Арсеналі. Реалізовані проєкти: «Нарешті, ми тут!» (Гожув Великопольський, Польща), «По пам’яті» (Одеса), «Це не музей-це завод» (Дніпро).
Ольга Швиденко – харківська архітекторка, яка спеціалізується на збереженні культурної спадщини, доцент. Закінчила Харківській національний університет будівництва та архітектури. За дисертацію «Держпром у контексті світової архітектури» отримала ступінь кандидата архітектури. Є членом професійних громадських організацій ІКОМОС України (член бюро від Харкова) та Докомомо України. Бере участь у проектах громадських організацій. Теми, які цікавлять: «молода» спадщина ХХ століття, культурна спадщина малих історичних міст, збереження історичних парків. Брала участь у створенні Історико-архітектурних опорних планів для Харкова, Мерефи, Люботина, Чугуїва, Куп’янська та у підготовці облікової документації деяких пам’яток архітектури Харківського регіону. Співавтор номінаційної форми Держпрому у Попередній список всесвітньої спадщини.
Тетяна Кочубінська – мистецтвознавиця, кураторка сучасного мистецтва, лекторка, критикиня. Спеціалізується на українському сучасному мистецтві. У 2016-2019 роках була кураторкою Дослідницької платформи PinchukArtCentre. Кочубінська працює з питаннями відповідальності, пам’яті і травми, пов’язуючи радянське минуле з сучасним суспільством. Виставки: «Провина» (2016), «Анонімне суспільство» (2017), «Батьківщина в огні» (2017). Кураторка премії PinchukArtCentre Prize в 2015 і 2018 роках, співкураторка премії Future Generation Art Prize в 2019 році і FGAP@Venice в рамках паралельної програми 58-ї Венеційської бієнале. 2020 року курувала першу навчально-практичну кураторську резиденцію в Україні (на запрошення галереї «Артсвіт», Дніпро). Авторка критичних і дослідницьких текстів, та інтерв’ю, співавторка спеціального випуску журналу про сучасне мистецтво Obieg «Ейфорія і втома: українське мистецтво і суспільство після 2014».
Юрій Кручак – художник, куратор, ініціатор художньої платформи Відкритий Простір www.openplace.com.ua. Співзасновник ГО «Платформа міждисциплінарних практик Відкритий Простір». У 2011 р. з проєктом «Артінтервенція» увійшов до фіналу міжнародного конкурсу Henkel.ArtAward. Сфера професійних інтересів: міждисциплінарні, постартистичні практики, активізація зв’язків між художнім процесом і різними верствами сучасного суспільства. Персональні виставки: Migration in Transition. Flux Factory Gallery, Нью-Йорк, США (2018); Підземелля небес. Харківська муніципальна галерея, Харків, Україна (2008); Кока-Кола та священна війна. Галерея «Майстерня», Київ, Україна (2004); О.Т.S.E. Галерея «НАВПРОТИ», Харків, Україна (1999). Міжнародні групові виставки зокрема: Taiwan Annual, Тайбей, Тайвань (2019); Там де зараз. Галерея Лабіринт, Люблін, Польща (2018).
Місця
Музейно-культурний комплекс УФТІ (МКК УФТІ) розташований на так званому «старому» майданчику Національного наукового центру Харківський фізико-технічний інститут, з якого в 1928 році почалася історія українського фізико-технічного інституту, і який є знаковим для світової фізики місцем з багаторічною історією. Тут було розщеплено ядро атома літію штучно прискореними протонами, організована перша в СРСР кріогенна лабораторія, де вперше в Радянському Союзі були отримані рідкі водень і гелій, створена всесвітньо відома школа теоретичної фізики. У різні роки тут працювали відомі фізики: Л.Д. Ландау, І.В. Курчатов, М.Є. Алексеєвський, Л.Ф. Верещагін, Є.М. Ліфшиц, І.М. Ліфшиц, А.О. Слуцкін, В.Є. Іванов, Б.І. Вєркін, О.О. Галкін, І.Я. Померанчук, А.Ф. Прихотько, О.Я. Усиков, С.Я. Брауде, Д.В. Волков, О.І. Ахієзер, О.Г. Ситенко, Б.Г. Лазарєв, Я.Б. Файнберг і багато інших.
Основна концепція МКК УФТІ – це поєднання функціональних лабораторій з музейною експозицією, а головна мета – популяризація науки, підвищення інтересу молоді до наукової роботи, в тому числі і через практики сучасного мистецтва.
Гараж 127 – простір, керований художниками, що розташовується в житловому комплексі, далеко від центру міста (заснований в 2019 році). Гараж 127 заснували і розвивають кураторка Настя Хлестова і художник Антон Ткаченко.
Гараж 127 – простір для культурних ініціатив від художників та для художників, відкритий для виставок, лекцій, вистав, зустрічей, дискусій та експериментів. Основна мета та місія Гараж 127 – створити середовище, комфортне для роботи та взаємодії, підтримуючи молодих митців. Ідея полягає в тому, щоб зробити мистецтво доступним і популярним, тому, організатори простору, що розташований в житловому комплексі, відкриті до спілкування та роботи з місцевою громадою – мешканцями комплексу.
Робота Гараж 127 зосереджена на різних форматах обміну знаннями та розробці нових інструментів для розуміння сьогодення та зміни майбутнього. За допомогою резиденцій, проєктів, фестивалів, освітніх програмам, семінарів та лекцій Гараж 127 відкриває нові дискурсивні лінії. Гараж 127 прагне до світу горизонтальних зв’язків та відсутності кордонів.
ХТЗ – індустріальний район, розташований на сході міста Харків. Район ХТЗ будувався в 1930-х роках як своєрідна проекція міста майбутнього. Побудований навколо Харківського тракторного заводу і названий на його честь, район створювався в основному для робітників заводу і їх сімей. В 1990ті через спад виробництва, а також перехід з державної у приватну власність, завод перестав грати роль об’єднавчого центру. Почали розпадатися соціальні зв’язки, об’єкти соціально-культурної інфраструктури руйнувалися або перепрофілювалися.
На даний момент жителі району намагаються впливати на життя району, і активно брати участь в його розвитку. Ними були ініційовані ряд активностей, майже всі з яких, концентруються навколо парку Зелений Гай. Оскільки територія парку велика близько 58 гектарів, місцеві жителі ввели практику щотижневих суботників, під час яких були знайдені занедбані і засмічені витоки річки Студенок. Ведуться роботи по розчищенню річки і відновленню берегів.
Вибрані роботи
Партнери
За підтримки: Prince Claus Fund for Culture and Development
