Глокальне розуміння арт-світу сьогодні

Іоан Густавссон з Нідерландів розповідає про галерею 1646 і про проект “Naked”

 

 

Інтерв’ю Юлії Костерєвої з Іоаном Густавссоном

Квітень 19, 2015
Стокгольм, Швеція

 

1646 є платформою для сучасного мистецтва, простором для експериментальних художніх практик і ідей. 1646 заохочує створення нових робіт і презентацій з особливим акцентом на реалізацію нових проектів на місці.

Юлія Костерєва: Як виникла ідея проекту?
Іоан Густавссон: У 2004 році, за півроку до того як я мав закінчувати Королівську Академію в Гаазі, людина, яка в той час організовувала простір під назвою 1646 попросила мене взятися за розвиток цього простору. Я запросив трьох своїх друзів з Академії робити це разом. У той час будівля використовувалася як анти-сквот. Ми могли використовувати приміщення безкоштовно, нам потрібно було тільки платити за електрику і воду. Але у нас зовсім не було опалення і зв’язку. Від самого початку ми були зацікавлені в тому, щоб зробити простір більш інтернаціональним і відкрити сцену для нових впливів. У той час, [в Нідерландах] існувало безліч дуже локальних ініціатив, але нічого, що представляло б інтернаціональну або навіть національну сцену. Таким чином, ми почали запрошувати митців з-за кордону, приїхати і представити свої роботи. Група, що розвиває простір, є за своєю суттю інтернаціональною. Клара Паллі Монгулод – іспанка, Ніко Феранолі – італієць, Флоріс Круденберг – голландка, я сам швед.

 

Юлія Костерєва: Як ви розподіляєте обов’язки в організації?
Іоан Густавссон:
 Спочатку, у нас практично не було фінансування, тільки час від часу якісь гроші на окремі проекти. Нам доводилося продавати пиво на відкриттях, щоб оплачувати електрику і воду. Таким чином, у нас було не так багато обов’язків і не так багато роботи. Поступово, коштів стало трохи більше, а з тим і більше роботи, потім ми відновили нашу будівлю разом з містом. Але у нас різко зросла щомісячна орендна плата, це означало, що ми мали отримувати більше грошей, а це більше роботи, більше адміністративної роботи і так далі – завдання збільшувалися природним чином. Хто гарний у будівництві, той більше задіяний в будівництві виставки, хтось кращий в економічних питаннях, хтось краще фотографує, всі це речі, природно, переросли в роль людини всередині організації. Не існує ніякої ієрархії. Крім того, ми всі художники і комусь час від часу потрібно перебувати за кордоном протягом місяця або двох, тому важливо, щоб ми могли взяти на себе ролі один одного.

 

Юлія Костерєва: Як ваша організація взаємодіє з аудиторією?
Іоан Густавссон: Нерідко організації та установи, які займаються і представляють мистецтво, беруть на себе роль визначати, що аудиторія має відчувати – через тему виставки, наприклад, або текст: ця виставка розповідає про те-то і те-то … йдеться про звуження області пошуку і про те, щоб полегшити глядачам можливість побачити чи дійсно це є цим.
У 1646 ми вибрали протилежну стратегію. Ми відштовхуємося від художніх робіт, і намагаємося розширити цю початкову точку, щоб побачити, які різні шари існують, і як  взагалі можна дивитися на цю історію. У музеях і в галереях люди витрачають більше часу на читання текстів поруч з картиною, ніж на реальну взаємодію з роботою. Я думаю, що це чудовий приклад намагання визначення речей, або поміщення речей в “коробки” – люди цьому довіряють. Але, врешті-решт, мистецтво в більшій мірі про досвід. Немає необхідності  знаходити сенс для всього, або розуміти все, набагато важливіше бути відкритим і переживати роботи.

 

Юлія Костерєва: Які події і програми проводить ваша організація?
Іоан Густавссон: З міркувань, перерахованих вище, ми зосередилися на персональних виставках. Нам цікаві практики художників, і ми вступаємо з цими художниками в діалог. Ми розраховуємо на те, що вони зроблять нову роботу, ми даємо їм скромний бюджет, на створення роботи, таким чином для кожної виставки, створюється нова робота. Насправді ми не займаємося куруванням, ми вибираємо художника, для того, щоб з ним працювати. Групові проекти – шоу, які мають певну тему або кураторську ідею, а потім використовують художні роботи, щоб проілюструвати цю тему або ідею, нам здаються часто проблематичними. Створення персональних виставок дозволяє зануритися в образ мислення окремого художника. В рамках персональної виставки, ми намагаємося сфокусуватися на трьох речах, які пов’язані з процесом і практикою художника. Художника запрошують підтримати електронне листування, з кимось, з ким він не знайомий. Приблизно за місяць до відкриття шоу запрошений кореспондент (куратор, письменник, або водій автобуса) починає обмін електронними листами з художником. Ця людина займає позицію глядача, намагаючись простежити кроки, які робить художник. Листування триває і в період створення виставки, часто останній лист, відправляється в ніч перед відкриттям, листування потім роздруковується у вигляді невеличкої папки. Таким чином, можна відстежувати вибір і кроки, які хтось зробив.
Ще один елемент або інструмент, який ми використовуємо, щоб отримати більше розуміння про художників, яких ми запрошуємо, це «вечір передумов» (background evening). Ми просимо художника курувати вечір. Що буде відбуватися, повністю залежить від художника, того яким чином він / вона хоче, дати більш глибоке розуміння його / її практики. Ця подія набуває багато різних форм, хоча, завжди носить неформальний характер. Також для кожної персональної виставки ми організуємо дещо під назвою «розмова» (conversation piece). Для цього ми запрошуємо ще одного художника, або куратора, або, наприклад, музиканта, відреагувати у власний спосіб на виставку. Ми намагаємося знайти когось, чия практика або подібна до мистецтва, яке ми показуємо, або контрастує з ним. Всі ці заходи відкриті для публіки.

 

Юлія Костерєва: Чи є важливим, для культурної інституції артикулювати свою політичну позицію?
Іоан Густавссон:
 Це дуже сильно залежить від того, в якій частині світу і в якій ситуації ви знаходитесь. У 1646 немає прямої політичної заяви. Хоча все є політичним, починаючи від визначення організації як демократичної неієрархічній структури. І звичайно ж вибір художників і тем, з якими вони працюють, це роздуми над власною політичною ситуацією. Як некомерційна організація, що фінансується грошима громади, ви також не можете мати по-справжньому відвертої політичної програми.

 

Юлія Костерєва: Який механізм забезпечення фінансування вашої організації?
Іоан Густавссон: В Нідерландах є багато можливостей отримати фінансування. Незважаючи на те, що за останніх кілька років, було багато скорочень фінансування в Нідерландах. Багато грошей з сектора культури направлялися на інші потреби, і в найближчі роки фінансування може ще зменшитися. 1646 пощастило, і ми працювали дуже наполегливо, щоб забезпечити наше фінансування. До теперішнього моменту у нас було чотири роки підтримки з боку міста, і два роки гарантованого фінансування від фонду Мондріана, що дає нам величезну кількість свободи, щоб працювати. Якби ми мали працювати над отриманням фінансування для кожного окремого проекту, то це означало б витрачання часу на паперову роботу, на додаток  до адміністративної роботи, якої у нас і так багато, а потім не вистачає часу, щоб зосередитися на тому, що дійсно має значення. На даний момент ми знаходимося в гарній ситуації, принаймні  ще два роки, а після цього ми не знаємо.
У Нідерландах ми також повинні спробувати знайти власне фінансування або спосіб генерувати власні гроші, так що 1646 почав програму «друзі» (friends). Ви можете пожертвувати гроші, і потім ви стаєте друзями 1646. Також у нас є контакт з деякими дуже хорошими художниками, які дають тиражі або випуски своїх робіт, в якості подарунків для наших друзів, таким чином, ми можемо також заробляти якусь кількість власних грошей.

 

Юлія Костерєва: Що для тебе ідеальна інституція?
Іоан Густавссон: 1646 близька до мого ідеалу. Існує не так багато місць по всьому світу, які мають таку ж ступінь свободи / експериментів в їх програмах. І, в той же час, економічну стабільність і чудове розміщення – подібна комбінація не дуже часто зустрічається. Художня інституція Ентоні Губермана в Нью-Йорку (The Artist’s Institute in New York) є також дуже цікавим місцем.

 

Юлія Костерєва: Як ваша організація впливає на культурну політику держави?
Іоан Густавссон: Я не думаю, що дуже сильно. У нас для цього дуже мало влади. Було багато демонстрацій в Нідерландах через скорочення фінансування в сфері культури. Можна було побачити як невеликі так великі установи – всі кричали і протестували, створювали петиції, щоб ви могли підписати і так далі. Це дало уявлення про те наскільки неорганізований художній світ – кожен робив щось, і все це ставало дуже маленьким. Але в цьому також привабливість просторів керованих художниками і художніх просторів, що не існує такого великого трикутника з одним директором на вершині. Ви бачите, коли медсестри виходять на страйк це одна величезна організація з одним дуже добре оплачуваним директором, який може мобілізувати людей на демонстрацію або організувати лобі за участю впливових осіб – такого не існує в світі мистецтва.
У той же час в Нідерландах були створені кілька організацій в сфері сучасного мистецтва. Ці організації зараз намагаються впливати на політику і досліджують, яку роль мистецтво відіграє або може відігравати в суспільстві. У Нідерландах має бути щось на зразок центральної організації, яка здатна реагувати розумним і рішучим чином, як один голос від виставкових просторів. На місцевому рівні влада зазвичай відкрита, і всі культурні гравці мають хороші можливості для спілкування з містом або установами, що здійснюють фінансування.
Оскільки Нідерланди політично цілком спокійна країна, там немає війни, і досить хороша соціальна система. Там, здається, політичне або учасницьке мистецтво менш актуально. У нас дуже хороше партисипативне мистецтво, яке, все-таки, носить більш формальний характер, ніж це було б в тому місці, де люди частіше стикаються з важкими ситуаціями. Таким чином, існують дуже різні функції і різне розуміння мистецтва, як мені здається.

 

Юлія Костерєва: Можеш сказати пару слів про проект “Naked”?
Іоан Густавссон: “Naked” почався чотири роки тому [в 2011 році]. Ідея була створити велику подію. І ми хотіли зробити міжнародну виставку. Але ми не були впевнені як створювати міжнародну виставку. Всі ми відчували розчарування, бачачи ті ж самі шоу, або роботи, в Стокгольмі, Нью Йорку, Токіо та Києві. Або тих же самих художників на всіх бієнале. Кілька міжнародних художників, які мають можливість подорожувати, стають відомими та успішними. Я знаю багато напрочуд хороших художників, які ніколи не стануть частиною великих шоу. Таким чином, ми зацікавлені в подібних перлинах, які не відомі, але дуже гарні. І тоді, я питаю тебе, наприклад, хто є цими місцевими перлинами в Києві – тими дуже цікавими художниками, які не стали частиною великого міжнародного арт-світу, його правил та кодів? Через наші міжнародні контакти, ми зв’язалися з людьми і спільнотами, в основному з просторами керованими художниками і незалежними кураторами, щоб вони запропонували художників з їх локальних контекстів. Ми просили описати соціальний і політичний контекст, в якому вони працюють, і виходячи з цього запропонувати трьох художників. Thenaked.nl це колекція художників і ситуацій з усього світу, яка стане базою для кураторського вибору для бієнале колись. Бієнале, як ми все ще сподіваємося, трапиться в один прекрасний день, але для нас це було цікаво думати про те, як зробити по-справжньому міжнародну виставку. Naked просуває глокальне розуміння арт-світу сьогодні – глобальна картина з різних локальних точок зору.