Наші роботи стають частиною нашого життя

Учасники  Групи Бульйон розповіли Платформі Відкритий Простір про контекст, в якому сформувалася група, та про реалії культурного виробництва в Грузії.

 

Інтерв’ю платформи Відкритий Простір з учасниками групи Бульйон Костянтином Кітіашвілі, Катериною Кетсбіа та Наталією Васадзе

26 Жовтня, 2013
Тбілісі. Грузія

 

Група Бульйон (Наталія Васадзе, Теймураз Картлелішвілі, Володимир Хартішвілі, Костянтином Кітіашвілі, Катерина Кетсбіа, Зураб Кіквадзе) заснована в 2008 році. Діяльність Групи Бульйон зосереджена на активному злитті простору, який не стосується мистецтва з художным виробництвом та, навпаки, втручання діяльності, яка не сприймається як художня в художній простір.

Відкритий Простір: Коли виникла група Бульйон?

Бульйон: У 2008 році. Спочатку ми робили виставки окремо, у складі інших груп. Потім відбулась квартирна виставка, на якій учасники Бульйону з’єдналися частково, і наступну квартирну виставку готувала майже вся група. Так поступово і почали працювати разом.

 

Відкритий Простір: Чим був продиктований формат? Чому саме квартирні виставки?

Бульйон: Такі виставки були дуже популярними у 1980-90-х роках, але після 1990-х вони перестали організовуватись. Нам подобалось, що ця ніша сьогодні не заповнена. Нам подобався простір квартири як такий, тому що ми працюємо з site-specific: простором-конструкцією, на яку немов би ліпиться робота. Ще ми задавалися питанням, де зможемо відчувати себе вільніше: у приватному просторі, або в просторі, який називається «public space», чи існує цей простір насправді, і чи зможемо ми там щось робити.

Ще були галереї зі своїми програмою, політикою і кураторами – ці обставини завжди обмежують, але ти повинен з ними рахуватись.

 

Відкритий Простір: Тобто, це – спроба створити власну культурну політику, не йдучи в існуючий артистичний простір?

Бульйон: Це спроба відкрити приватний простір, і з’ясувати, де публічний простір взагалі. У радянський час те, що називалося публічним простором, насправді використовувалось владою. Після розпаду Радянського Союзу публічний простір ніби з’явився, але, фактично, він став приватним. 23 роки минуло, а мало що змінилося.

Ще одна проблема – немає простору, де ти можеш щось робити. Якщо і є якісь галереї, то знаєш: всі вони якісь квадратні, білі – хочеться іншого. Квартири дають це «інше»: деякі двокімнатні, деякі розташовані у старому будинку початку 19 століття… Люди не знають, куди вони потраплять, який простір побачать.

 

Відкритий Простір: Як ви працюєте із site-specific проектами? Які дані використовуєте? Що є відправною точкою?

Бульйон: Ми збираємося всі разом, та, якщо у когось є ідея, наприклад , щодо перформансу, ми обробляємо її вшістьох, і у підсумку виходить зовсім інша робота. Природно, що вона залишається без автора – це дуже важливо, така наша специфіка. Тільки разом ми створюємо проекти, тому що вони трансформуються завдяки нашій спільній роботі над ними.

Складно приходити до єдиної думки, іноді кожен залишається при своєму, у кожного є власні концепції. Якщо не вдається домовитись, ми відкладаємо проект. Якщо знаходиться спільне бачення певної роботи, ми її виконуємо.

 

Відкритий Простір: Наскільки важливо для вас місце, в якому повинен відбуватись конкретний проект?

Бульйон: Місце, та ж квартира або галерея, для нас дуже важливе. Бувало, ми приходили до квартири, і якраз там виникала нова ідея. Саме простір часто диктує нам, що б ми могли в ньому зробити. Це те саме, що і звичайне полотно, на якому ти маєш щось намалювати.

 

Відкритий Простір: А як ви розглядаєте людей, з якими взаємодієте?

Бульйон: Вони – учасники роботи та співавтори. На наших квартирних виставках за участю жителів цих помешкань, вони були і частиною роботи, і співавторами.

 

Відкритий Простір: Якими є засоби співавторства?

Бульйон: Для однієї з робіт ми змінили напрям вічок на вхідних дверях квартир. Жителі цих квартир дали нам поміняти вічки, деякі відкривали двері та впускали відвідувачів.

Як правило, у нас є початкова точка – особливо це стосується перформансу. Ми знаємо, що ось це ми зробимо, а як буде продовжуватись робота, залишається відкритим. До кінця невідомо, що далі, це завжди дуже цікаво. Ми намагаємось створювати певний інтерактив, щоб публіка могла максимально підключитись. Але це стосується тільки деяких робіт.

 

Відкритий Простір: Як ви вважаєте, художник чим-небудь обмежений?

Бульйон: Тільки власною мораллю, якщо вона у нього є.

 

Відкритий Простір: Чи існує відповідальність митця перед суспільством?

Бульйон: У принципі, ми думаємо, що ні.

 

Відкритий Простір: Ви розглядаєте свою діяльність тільки як художню, або включаєте у неї ще якісь функції?

Бульйон: Те, що ми робимо, ніколи не є тільки художньою роботою, це – життя, повсякденність. Це – робота, яка стає частиною нашого життя. Наприклад , коли ми робили проект зі штангою, ми не могли уявити, що перестанемо ходити до спортзалу і займатись штангою, це стало частиною нашого буття. Після робіт, які ми виконуємо з людьми, у нас часто продовжуються контакти, зав’язані під час проекту.

Важко сказати, з якої точки робота почалась і коли закінчилась. Іноді ми повторюємо роботи, але вони постійно змінюються через простір, у якому ми їх виконуємо, через людей, з якими доводиться контактувати. І де життя, а де мистецтво – теж дуже цікаве питання.

Пам’ятаю, ми робили день народження матері Грузії, скульптури: ми поставили стіл і організували грузинське застілля, тамада казав тости зі словами про матір Грузії, про інших матерів, які стоять в Україні, Росії, Вірменії. Люди підходили, і не розуміли, це робота або це дійсно відбувається, тому що у Тбілісі можна побачити таке гуляння, коли люди просто випивають, і все нормально. Незрозуміло, де межа…

 

Відкритий Простір: Ви самі для себе якось визначаєте цю межу чи ні?

Бульйон: Ні, ми просто живемо у системі, де немає таких кордонів, і у роботах цієї межі немає: все може бути мистецтвом, і нічого не може бути мистецтвом, але якщо ми назвемо що-небудь мистецтвом, воно стане ним.

 

Відкритий Простір:У чому полягає цінність такого мистецтва для вас?

Бульйон: Ну, нам подобається цим займатись, ми на цьому вчимось, нам подобається спілкуватись з людьми, і їм подобається брати участь у тому, що ми робимо. Це – по-перше, і це головне. По-друге, коли ми починали, наші роботи практично не фінансувались, ми завжди вкладали свої гроші, і зараз робимо проекти, які фінансуємо самі, це нам приємно.

 

Відкритий Простір: Як відбувається фінансування? Як ви знаходите ресурси?

Бульйон: Дуже складно. Ми ніколи нікуди не звертались по гроші, у принципі, завжди все робили за свій рахунок. Буває, нас запрошують, припустимо, до країн Європи: тоді нам фінансують роботу, щось платять, дають гроші на дорогу, але ми ніколи цього не домагались. Цього року вперше Міністерство культури нас фінансувало.

 

Відкритий Простір: Яку роботу?

Бульйон: Міністерство культури запросило нас взяти участь у Венеціанській бієнале, і ми погодились. Робота – Аеробіка, її ми робили два роки тому у Білостоці, вона присвячена проблемі, яка реально існує у нас і у всіх пострадянських країнах, це – релігійний фанатизм. Цього року «Аеробіка» знову стала актуальна, тому що 17 травня побили людей, які виступили проти гомофобії. Здебільшого, били священнослужителі. І як раз наприкінці травня ми поїхали до Венеції.

 

Відкритий Простір: У Венеції ви ще робили інсталяцію…

Бульйон: Було дві роботи, перша – телевізор, у якому відео з аеробікою, зроблене нами у стилі 80-х, друга – альбоми фотографій з квартирних виставок.

Грузинський павільйон, прибудована лоджія – не наша робота, вона називалась Лоджія Камікадзе, її автор Гіо Сумбадзе, а назва належить Лівану Асабашвілі. Це нібито сталось у 1990-х , коли після розвалу Радянського Союзу почалось свавілля, і всі робили такі прибудови на помешканнях. Деякі з них обвалювались, тому виникла назва Лоджія Камікадзе. Темою роботи стали останні 20 років Грузії. Ось, вони зробили роботу про цю Камікадзе Лоджію, а ми – про релігію, яка все більше радикалізується, ситуація невпинно погіршується.

 

Відкритий Простір: Як ви відчуваєте, чи є аудиторія для подібного мистецтва?

Бульйон: У Грузії аудиторія і публіка – художники, які займаються однією справою. Переважно, вони приходять подивитись, що зробила «конкуруюча фірма». Але якщо це – квартирні виставки, у яких беруть участь люди, виходить цікаво.

Нам дуже подобається працювати з людьми, мимоволі вони підключаються до сучасного мистецтва, щоправда, багато чого їм доводиться пояснювати. Торік для однієї з робіт ми зібрали кулінарні рецепти у всіх жінок з однієї вулиці, зробили книгу, і потім прохали опитаних жінок приготувати за своїми кулінарними рецептами. Ми їх запросили, приготували цю книгу – смішна вона вийшла, ми сканером все робили, зі старих папірців, вони були жовтуватого кольору, деякі порвані. І коли жінки побачили цю книгу, вони прийшли у захват, а ті, хто чомусь не потрапив у роботу, дуже засмутились.

Спочатку ніхто не хотів підключатись, їм було лінь. Коли ми сказали, що принесемо продукти, щоб вони приготували свою коронну страву, багато хто відмовився. Деякі все ж погодилися – їх рецепти і увійшли у нашу книгу.

 

Відкритий Простір: Наскільки мистецтво має бути пов’язаним з місцем, де живуть художники?

Бульйон: Ми працюємо з темами, які нас оточують, вони можуть бути глобальними, а можуть бути локальними. Ми працюємо зі своїм простором, і якщо ми поїдемо кудись, то будемо працювати із новим матеріалом.

Якщо розглядати проект Релігійна Аеробіка, то він стосується нашого простору, але якщо ми зробимо його у Росії чи Польщі, він теж буде актуальним. Ти можеш працювати з локальною темою, але одночасно вона буде глобальною.

 

Відкритий Простір: Який розвиток може мати ваше мистецтво? Ви ставите перед собою якісь завдання?

Бульйон: Так, ставимо. Наше завдання – у майбутньому році поїхати до резиденцій, тому що у нас є кілька ідей, а фінансів для їх реалізації немає.

По-перше, ми хочемо зробити книгу – подумати трошки про те, що ми робимо. Якийсь шлях ми пройшли, тепер знаходимось у певній точці, і нам треба зібратись разом і проаналізувати, що ми здійснили до теперішнього моменту. По-друге, хочемо зробити певну роботу, у нас є ідеї, але для їх втілення – немає нічого.

 

Відкритий Простір: Тобто, свій розвиток ви бачите у певному підбитті підсумків?

Бульйон: Це один з пунктів, але ми на цьому не зупинимось, підемо далі.

 

Відкритий Простір: Ви казали, що відсутня підтримка на державному рівні. Чи намагались ви вплинути на ситуацію?

Бульйон: Ні, не намагались. Але щось стало іншим після зміни влади, зараз міністерство нам трошки допомагає. Вперше влада вибирала, який проект відправити на Венеціанську бієнале, зробила open call. І, якщо є запрошення, ми можемо подати документи, і вони хоча б щось профінансують.

Ми можемо впливати своїми роботами, але спрямовано змінювати ситуацію із фінансуванням проектів сучасного мистецтва у Грузії – поки що ні.

 

Відкритий Простір: Наскільки структуровано суспільство у Грузії? Чи виділяються якісь активні спільноти? З ким взаємодіють художники?

Бульйон: Є кілька спільнот митців, існують дуже закриті гуртки – там, в основному, діти режисерів, художників – вони контактують один з одним і вважають себе привілейованими, навіть стосовно нас.

Художники, які не вважають себе елітарними, взаємодіють з усіма, влаштовують відкриті виставки. Ми теж так працюємо: відкриваємо свої квартири і запрошуємо всіх. А якщо описувати якусь конкретну групу, то це – молоді люди.

 

Відкритий Простір: Чи існує в Грузії громадянське суспільство?

Бульйон: Громадянського суспільства немає, але є Facebook, де всі можуть виражатися відкрито, і, в принципі, виражаються.

 

Відкритий Простір: А як соціальні мережі впливають на грузинський локальний контекст?

Бульйон: Вони впливають, тільки якщо потрапляють у якийсь контекст, припустимо, політичний. Якщо у нас завтра вибори, а сьогодні Facebook дуже активний, то він вплине на ситуацію, а якщо сьогодні Facebook активний, а виборів завтра немає, то і впливу не буде. Поштовх до обговорення теми йде ззовні, тобто не з Facebook на вулиці, а з вулиць у Facebook.

 

Відкритий Простір: «Революція троянд» вплинула на вашу позицію?

Бульйон: У ті п’ять років, які ми працюємо разом, революцій не було. Політика, звичайно, впливає на наші роботи, але ми не влаштовуємо жодних політичних акцій, ми можемо тільки приєднатись до чогось. Так, ми хочемо поїхати на кордон, який відокремлює Росію і Грузію – там зараз проходить акція протесту, активісти різні приїжджають.

 

Відкритий Простір: Що за акція протесту?

Бульйон: Активісти просто стоять, якщо вони щось зроблять – почнеться війна. Ми теж постоїмо – зафіксуємо свою позицію, ми проти агресії. А сам Бульйон ніколи не влаштовував політичних акцій.

 

Відкритий Простір: Ви усвідомлено відсуваєте політику?

Бульйон: Ні, політика є у наших роботах, але вона проявляється дуже тонко. Наші роботи – не відкриті книги, над ними потрібно думати, там є і політика, і соціологія, тісно пов’язана з політикою. Але більшою мірою ми, все-таки, підіймаємо соціальні проблеми.

 

Відкритий Простір: Напевно, ви ближче до анархістів?

Бульйон: Ні, але нас шестеро, і ми всі різні. За роботою ми часто сперечаємось: хтось хоче, щоб ми робили більш політизовані речі, щоб була чітко сформульована політична позиція, а хтось не хоче виражатись активно з певних питань.

 

Відкритий Простір: Як встановлюється баланс?

Бульйон: Ми лаємось страшно, і більшість, якщо вона є, вирішує.

 

Відкритий Простір: У процесі цього діалогу, конфліктів, чи приходите ви до нового бачення і чи фіксуєте якось ці висновки? Чи впливає це на вас як на особистостей, і чи інтегруєте ви свої відчуття у роботу?

Бульйон: У якийсь момент я (Наталія Васадзе – прим. Авт.) почала записувати, як ми робимо свої проекти. Зараз я вирішила зняти фільм: склала запитання, кожен окремо на них відповідає, і я записую. Мої питання провокаційні, можуть сильно зачепити – вони про те, як ми готуємо наші виставки, як ми сприймаємо їх.

 

Відкритий Простір: Чи є у вас союзники на локальному рівні тут, у Грузії?

Бульйон: Так, це – друзі. Це дуже окремі випадки, це – не клас, не група, а окремі особистості.

 

Відкритий Простір: А чи є у вас цільова аудиторія?

Бульйон: Ні, у нас взагалі немає аудиторії, про цільову годі й казати.

 

Відкритий Простір: Наскільки можливо, по-вашому, впливати на формування аудиторії?

Бульйон: Ми намагаємося якось впливати. На перших наших квартирних виставках ми хотіли влаштовувати дискусії, але ідея провалилась.

 

Відкритий Простір: Ніхто не прийшов?

Бульйон: Ні, люди прийшли, але порушені питання не торкались теми дискусії, вони не розвивали нічого, вийшли якісь балачки.

Можна впливати самими роботами: ти впускаєш людину в арт-об’єкт, і вона починає з ним взаємодіяти – тільки так можна впливати, тим більше, якщо людина не обізнана у мистецтві.

Ми все-таки вплинули на штангістів. Вони не зрозуміли повністю, що ми робили – думали, ми їдемо на якісь змагання. Вони не могли допустити, що можна піднімати штангу без конкретної мети. Вони не могли зрозуміти, що ми ні з ким не змагаємось: нашим завданням було дізнатися, хто скільки зможе підняти. Але все одно штангісти нас безкоштовно прийняли, у нас було три професійних тренера. У спортзалі ми відчували себе як вдома, а потім спортсмени прийшли на виставку – вони зацікавились тим, що ми робимо, і це добре.

 

Відкритий Простір: У цей момент відбулось якесь зрушення у їхній свідомості?

Бульйон: Ми думаємо, для них розкрилось щось нове. Спочатку вони не розуміли нас, але потім звикли, ми поступово подружились, і все стало по-іншому.