Відкритий Простір

Юрій Кручак пояснює причини, які спонукали до організації платформи  Відкритий Простір, а, також, на прикладі реалізованих проектів,  аналізує шлях, який пройшли організатори в побудові інституції як медіа.

 

Текст Юрія Кручака

2008
Київ. Україна

 

Юрій Кручак художник, куратор, засновник платформи Відкритий Простір. Вивчав сценографію в Харківському художньому училищі, та дизайн середовища в  Харківській державній академії дизайну та мистецтва. Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури (спеціальність живопис).

Є три основні причини в Українському культурному контексті, що спонукали нас до організації платформи Відкритий Простір, а саме: звуження поля художньої діяльності, самоусунення художніх спільнот від суспільних процесів і втрата наступності. Парадокс ситуації в пострадянському суспільстві полягає в тому, що в результаті реконструкції, що відбулася останнім часом, була створена масова культура, яка зруйнувала зв’язки з попереднім культурним шаром. І те, що спочатку сприймалось проявом свободи, сьогодні по закінченню двадцяти років, перетворилося на економічне джерело доходів для невеликої групи людей, залишаючи суспільству виключно роль споживача.

Також є три питання, не популярні серед сучасних українських кураторів, на які ми хочемо дати відповідь своєю роботою. Яке призначення художника і куратора, в соціумі, де основні моделі відносин вибудовуються між вертикаллю виконавчої влади, що зрослася з представниками великого бізнесу і горизонталлю християнської церкви, яка прагне собою замінити радянську ідеологію, стати судовою владою? Яка роль може бути у художньої інституції в суспільстві, де всі політичні ідеології девальвовані? Чи можливо, разом із суспільством, яке живе в різних соціокультурних полюсах, розвивати інституцію, продукуючи мистецтво і спільно давати відповіді на питання, що таке мистецтво і як воно має виглядати?

Спочатку коли ми поставили собі ці питання, здавалося, що все це неможливо втілити. Основне протиріччя полягало між існуючими формами інституцій сучасного мистецтва та головними положеннями програми, яку ми хотіли реалізовувати – а саме створювати культурний контекст, в якому суспільство, на рівних з художником, зайняло б положення активного учасника культурних подій, стало співтворцем загальних цінностей, художніх явищ і культурного контексту. Але щоб реалізувати перший проект, що базується на таких принципах, нам довелося в свої художні методи включити кураторські практики, і по-новому усвідомити поняття інституції – її основу: рольові моделі взаємовідносин і взаємодій між куратором, художником і суспільством, програмний підхід, а також фізичну будову.

Далі ми розглянемо деякі аспекти проектів, реалізованих в рамках платформи  Відкритий Простір, за останній час. Всі ці роботи зосереджуються, на побудові інституції як медіа.

В процесі роботи, над першими проектами, з’ясувалося, що більш результативною виявилася мобільна структура, з гнучкими невидимими рамками, що містить в собі ланки як художнього, так і соціального центру. Така структура могла б розміщуватися безпосередньо, в реальний соціальний контекст – вносити зміни, і встановлювати зв’язки між різними спільнотами. Суттєвим моментом у розвитку Відкритий Простір. стала розробка стратегії діяльності самої інституції та побудова її об’ємно-просторової концепції. Ця мігруюча структура прагне з’єднатися зі своїм урбаністичним повсякденним оточенням – бути присутньою у певному місці, і одночасно тимчасово його змінювати; прийняти змінені художні, соціальні, економічні умови і використати їх як відправні точки для формування нових художніх значень, публічних стратегій і соціокультурних методів. Інституція в цій ситуації виступає як майданчик художньої, соціальної діяльності, і як відображення прихованого потенціалу простору.

Проект Пунктири Мови (Dotted Lines of Speech) спрямований на набуття практичного і художнього досвіду за межами, галерейного та студійного простору. Цей проект, що складався з серії арт інтервенцій, досліджує сфери публічної комунікації, розробляє концепції подієвих сценаріїв, і на практиці застосовує їх у громадському просторі. До участі були запрошені художники, музиканти та літератори з України та Литви. Деякі моделі і принципи були протестовані в 2006 році в Україні, на Житньому Ринку в Києві, і в 2007 році в Литві у Вільнюсі в кафе будинку письменників. Дії мали імпровізований характер, і хоча контури узгоджувалися заздалегідь, суть формувалася під час дій. Запрошені люди могли грати частину своєї особистої історії, а глядачі могли стати героями. В ході розвитку подій з’являвся твір, близький за формою до публічного хепенінгу, з парадоксальною формою мислення, в якому спільні дії та комунікація, давали змогу усвідомити повсякденну реальність з новими відчуттями, по-новому.

Досвід перших робіт показав, що для такої дієво орієнтованої структури як наша, більш важливим є простір створення і дослідження, ніж місце репрезентації. Також стало очевидним, що інтервенціональнний характер інституції дає більш об’ємні результати, ніж установа стабільно розташована в одному місці з чітко окресленими кордонами.

В процесі розвитку Відкритий Простір виникла необхідність у розробці моделі поведінки, яка робила б фігури художника, куратора “невидимими” і дозволяла зосередитися на потенціалі художніх практик у зоні: між видимими і невидимими сферами – активними і виключеними з видимого поля спільнотами. Дії в реальному соціально контексті, вимагали тактик і стратегій здатних викликати на поверхню невидимі процеси, приховані в товщі сьогоднішнього культурного простору, за допомогою яких можна трансформувати існуючі та створювати нові взаємозв’язки між суспільством і художнім процесом.

Протягом роботи нами було створено декілька ліній поведінки, які послідовно змінюють одна одну після досягнення певних цілей. Ці дії базуються на принципах камуфляжу і були змодельовані на основі методів роботи – журналіста, антрополога, психолога і соціолога. Найбільш чітко ця тактика проявилася в проекті Невидимий Шлях (Invisible Way), розпочатому як журналістське дослідження соціокультурного простору Українського Товариства Сліпих. З часом проект переріс в ревізію культурного простору взаємин, між нами художниками, які по своїй суті є відкритою структурою до світу і незрячими людьми, найбільш закритою, соціально загострено групою з ясно визначеними вимогами до соціуму, з певною системою цінностей і сприйняттям світу. За підсумком ревізії була сформована низка взаємопов’язаних художніх і соціальних подій, що дають можливість зрячим людям відчути світ незрячих людей, а незрячим можливість бути побаченими і долучитися до творчості.

Важливим етапом у розвитку платформи, став пошук відповідної організаційної мови, яка дозволила б учасникам приймати усвідомлені рішення і взаємодіяти різним соціокультурним групам при створенні спільних робіт. Для цього нам довелося переосмислити поняття «художній твір» – усвідомити його як акумулятивну структуру, відкриту для розвитку, що складається з автономних, але взаємопов’язаних рівнів, що містять як художні, так і соціальні складові. Цей спосіб передбачає співпрацю з «глядачем» і дає певну рівність, і свободу, як художнику, так і глядачу. Місію творця, в цій ситуації, може взяти на себе куратор, художник чи глядач. Незважаючи на упередження, ідеологічні та політичні розбіжності, створити первинні умови, в яких різні спільноти зможуть співпрацювати, спільно розвивати твір, визначати його зміст і те, яку форму він має мати.

Посилаючись на наратив пострадянського парку, його еклектичну структуру, ми ініціювали проект Старт Тайм (Start Time), лейтмотивом якого стала ідея спільного розвитку парку. Завдання полягало в тому, щоб в процесі самоорганізації дозвілля різних соціальних груп, знайти баланс – ссистему взаємодії людей з екстер’єром парку, з його минулою, теперішньою та майбутньою культурою. Продовжуючи розвивати попередні проекти, ми запросили до співпраці людей з обмеженим зором, молодих українських художників, а також, через мас-медіа, жителів і гостей міста Києва, що бажали взяти участь у побудові художньої платформи на території «ГідроПарку», яка могла б містити як матеріальні, так і інтелектуальні прояви. Близько п’ятдесяти людей – представників різних соціальних страт об’єдналися для участі в програмі художньої та соціальної діяльності. Нами було представлено ряд артефактів, і визначено декілька місць, які уособлювали минулу і теперішню культуру парку. Учасникам було запропоновано на основі цих об’єктів і просторів, створюючи або трансформуючи їх за необхідності, виявити інше, приховане, або сформулювати нове значення. В результаті цього експерименту була отримана серія взаємопов’язаних подій, що розвивалися у часі – об’єкти, перфоменси, хепенінги і спортивні змагання, розвиток і оцінку яких визначали самі учасники. Твір став медіумом, що дає можливість побачити приховані значення парку.

Таким чином, ми розглядаємо нашу інституцію як соціального агента в громадському просторі, що встановлює межі між знанням і незнанням про громадські і творчі процеси в суспільстві. На закінчення необхідно сказати що, незважаючи на проблеми, наявні в українському культурному контексті, в соціумі є групи з колосальним творчим потенціалом – відкриті до діалогу і взаємодії. Люфт, що існує між представницькою владою і церквою, дозволяє створювати ситуації і простори, де люди можуть спільно шукати форму, яка була б адекватною їх природі, їх відчуттю минулого, теперішнього і майбутнього.