Інтерв’ю Юрія Кручака з Володимиром Усом
29 Серпня, 2014
Білосток, Польща
Володимир Ус – куратор Асоціації молодих художників Oberliht в Молдові. Володимир навчався живопису у Кишиневі, культурному менеджменту у Белграді, брав участь у міжнародній програмі для кураторів у Греноблі.
Юрій Кручак: Скільки років асоціації Oberliht? Яка її структура?
Володимир Ус: Нашу асоціацію ми заснували 2000 року, я тоді був студентом 3 курсу Академії музики, театру і образотворчих мистецтв Кишинева. Метою нашої організації було допомогти молодим художникам показати себе, оскільки студенти не мали змоги виставити свої роботи. Тоді ми мало знали про громадянське суспільство, об’єднання було інструментом для реалізації практичних цілей.
Спочатку у колективі було 10-12 художників, ми готували різні виставки. За допомогою асоціації ми безкоштовно отримали місце в історичному музеї, наприклад. Виставлялися у різних містах і селах Молдови, один проект навіть зробили у Придністров’ї – ми хотіли показати, чим займаються молоді художники в Молдові, і заодно подивитися, чим зайняті молоді художники у Придністров’ї.
Ще ми зробили сайт та інформаційну розсилку, яка зараз називається Oberlist, з її допомогою ми повідомляли молоді про можливості участі у різних виставках і освітніх програмах. Цей інформаційний ресурс виріс, тепер ним користуються не тільки у Молдові.
Згодом багато художників нашого колективу з економічних причин переїхали в інші країни, частина людей відмовилася від занять мистецтвом. З нами залишився досвід, накопичений за кілька років – завдяки йому сьогодні ми здійснюємо великі міжнародні проекти.
З 2006-2007 років ми почали переосмислювати роботу нашої організації. У цей період ми стали актуалізувати тему публічного простору. У нас не було такого простору, але потреба в ньому була – і для роботи, і для показу своїх робіт. У певному сенсі, це виштовхнуло нас на вулицю. Зараз Oberliht – колектив людей різних професій з різним досвідом роботи, ми не тільки організовуємо виставки, а й розмірковуємо про трансформації публічного простору, розвиток регіону, держави, суспільства.
У середині 2000-х ми стали запрошувати місцевих і зарубіжних художників для роботи у публічному просторі. Це відбувалося у форматі резиденцій, і ми до цих пір працюємо в такому плані. У 2006-2008 роках ми підготували серію проектів під назвою «Інтервенції»: художники робили проекти у публічних місцях з метою змінити там щось. Так ми перевіряли, наскільки мистецтво може щось змінити у світі.
Згодом виник проект «Кіоск». Проект полягав в установці платформи у публічному просторі Кишинева, яка б стала місцем взаємодії художників і спільноти. Платформа реалізована Стефаном Русу (Stefan Rusu), він запропонував дизайн відкритої квартири, зробленої з бетону – так колись створювалися квартири з готових плит. Квартира досі стоїть перед департаментом культури Кишинева, і досі використовується для реалізації мистецьких та соціальних ініціатив.
Коли ми почали використовувати публічний простір у Кишиневі, зрозуміли, що він цікавий не тільки художникам, а й бізнесменам, політикам, які проштовхують у ньому власні інтереси. Виходить, публічний простір є конфліктним, у ньому стикаються інтереси різних груп, при цьому інтереси місцевих жителів, користувачів цих просторів, ігноруються. У певному сенсі, це дало нам тему для роботи, яку розвиваємо досі. Зараз ми співпрацюємо не лише з художниками, але і з архітекторами, соціологами, істориками, активістами. Всі ці професійні групи знають про публічний простір, розуміють, як він функціонує, проектують його. Разом з соціологами ми дізнаємося про потреби жителів певної локації, з істориками вивчаємо минуле визначеної місцевості, з активістами працюємо, коли публічним місцям загрожує руйнування або зникнення через чиїсь особисті інтереси.
Юрій Кручак: Як різні соціальні групи впливають на діяльність вашої асоціації? Як ці спільноти комунікують?
Володимир Ус: Для кожного проекту ми створюємо команди, і на базі проектів об’єднуються різні люди. Асоціація, швидше, платформа для об’єднання програм. Це не інституція, але вона дозволяє ініціювати проекти і залучати до них безліч людей.
Ми не хочемо створювати інституцію на базі асоціації, бо це бюрократизує роботу. Ми намагаємося функціонувати горизонтально. Кожен наш проект формує нові команди, і всі ці команди рівні у процесі прийняття рішень. Пріоритет створення інституцій повинен бути у держави. Інституції повинні захищати художників, давати їм можливість реалізуватися.
Юрій Кручак: Які програми реалізує Асоціація Oberliht, крім резиденцій?
Володимир Ус: Резиденція – один з форматів, з яким ми працюємо. У рамках цього формату ми запрошуємо художників, архітекторів, антропологів для обміну досвідом. Так представники різних професій освоюють новий для них контекст. Але ця програма є освітньою і для нас самих – спілкуючись з різними людьми, ми розуміємо принципи їх роботи.
Інші програми можна пов’язати з «Відкритою квартирою» у рамках «Кіоску». Так, 2009 року ми почали програму проекцій під відкритим небом, постійно показували фільми, пов’язані з темою публічного простору, розвитком міст, активізмом. Нова для нас тема – політичне кіно, з його допомогою ми хочемо сказати, що у політиці беруть участь не тільки певні партії, а й звичайні громадяни. Також у «Відкритій квартирі» ми показуємо відео-роботи художників з різних країн.
Ще один наш проект – групи для читання. Ми з різними людьми читаємо наукову літературу з трансформації публічного простору. Тут філософія, соціологія та багато іншого. На базі цього будується бібліотека суспільного простору.
Останні два-три роки ми проводимо соціологічні опитування жителів місць, де нам цікаво працювати. Не назвав би це окремою програмою, це процес, у який ми постійно включені.
Юрій Кручак: Наскільки велике співтовариство, з яким ви працюєте?
Володимир Ус: Місцева арт-спільнота дуже мала, оскільки незалежні інституції Кишинева можна перерахувати по пальцях. Публіка, яка відвідує наші програми, теж невелика, і це – проблема, яку потрібно вирішувати. Один із способів це зробити – художня освіта. Центр сучасного мистецтва у Кишиневі має ідеї з цього приводу, ми допомагаємо їм розвивати їх.
Ми працюємо не тільки з художніми ком’юніті, втім, усі групи, з якими ми взаємодіємо, невеликі. Студентів багато, але архітекторів, які працюють у громадському просторі, мало. Ми намагаємося розвивати цю спільноту, запрошуємо «наших» архітекторів з лекціями в університети – там вони розповідають студентам, чим ми займаємося.
Юрій Кручак: Як би ти описав свої політичні погляди і, відповідно, позицію платформи, яку ви розвиваєте?
Володимир Ус: Асоціація Oberliht – неполітична організація, але те, що ми робимо, можна назвати політичною активністю. Ми намагаємося працювати на двох рівнях. На «нижньому» рівні ми спілкуємося з людьми, спільнотами. На «верхньому» – комунікуємо зі ЗМІ, доносимо потрібну інформацію тим, хто приймає рішення по культурі. Це робота, пов’язана з формуванням культурної політики, участь в економічних дискусіях. Також, ми постійно передаємо до Міністерства культури рекомендації щодо поліпшення культурної політики в країні – рекомендації стосуються підтримки незалежних організацій художників, політики розвитку міського простору. Ще один аспект – художня освіта. У трьох цих напрямках ми активні. У майбутньому плануємо розвивати й інші напрямки.
Юрій Кручак: Скільки людей працює у вашій організації?
Володимир Ус: На даний момент, це група з трьох осіб, плюс бухгалтер. Також допомагають волонтери та стажери. Крім цього, ми співпрацюємо з професіоналами з різних сфер, яких запрошуємо у свої проекти.
Юрій Кручак: Як приймається рішення про створення проекту? Наскільки складно сформувати нову групу?
Володимир Ус: Рішення по кожному проекту приймаються командою, яка ініціює проект і розвиває його. В асоціації є наглядова рада з художників-членів асоціації. Ця рада потрібна, аби наша організація не зраджувала початковій меті – допомога молодим художникам. Ми задіяні у всіх проектах молодих художників і намагаємося підтримувати їх. Крім того, нам цікаво допомагати суспільству у цілому.
Юрій Кручак: Минуло практично 14 років з моменту появи вашої асоціації. Відчувається якийсь результат?
Володимир Ус: В асоціації було два періоди. Спершу існував колектив художників, які проводили виставки у різних містах, потім почалася робота з публічним простором. Другий етап вже має результати, ми реалізували проекти, які до цих пір функціонують, створили програми, які працюють.
Ми – дуже маленька організація, складно виміряти те, що ми робимо у якісних показниках, тому що таких, як ми, має бути 20-30. Тоді й результат буде набагато помітнішим.
Юрій Кручак: Наскільки складно розвивати Oberliht? Чи є підтримка влади і суспільства?
Володимир Ус: Наша організація завжди була фінансово незалежна, трималася на особистих ресурсах. І сьогодні асоціація розвивається завдяки нам – тим, хто інвестував свої ресурси в цю діяльність. Але зараз нам краще: ми навчилися залучати міжнародні фонди і робити для них проекти, що дозволяє розвивати наші програми. Ми накопичили людські та фінансові ресурси, які дозволяють нам працювати на самих себе. Раніше ми просто виживали. Зараз живемо не дуже добре, але ситуація більш стабільна.
Підтримка – питання майбутнього. Кілька років ми намагаємося працювати на «верхньому» рівні, з владою. Для нас це – новий вимір, недавно ми почали освітні програми, просто читаємо теорію, і це формує поняття про трансформації публічного простору і чинники, що впливають на них. Тепер ми можемо формувати більш адекватні рекомендації для держави, конкретні стратегії.
Юрій Кручак: Які механізми пошуку коштів?
Володимир Ус: Наприклад, є міжнародні проекти Європейського Союзу для підтримки культурних ініціатив. Також ми намагаємося на локальних рівнях брати участь у програмах з фінансування культури, пропонуємо, щоб було більше місцевих фондів для допомоги культурі.
Ми ще не пропонували владі законодавчих реформ, але постійно висвітлюємо діяльність інших незалежних організацій, які держава повинна підтримати. Подаються, щоправда, не нами, різні законодавчі ініціативи – наприклад, про створення культурного фонду Молдови. Цей фонд міг би фінансувати незалежну культуру, ініціативи неурядових організацій. Ще, розроблений законопроект про те, що наприкінці року громадяни можуть скерувати 2% своїх податків на діяльність конкретних організацій. Крім цього, ми замислюємося про партисипативний бюджет, який функціонуватиме на місцевому рівні. Таким чином, певний відсоток місцевого бюджету буде розподілятися між жителями міста, і піде на підтримку ініціатив локальної громади.
Теоретично, міський бюджет повинен бути повністю партисипативним, але будемо починати з невеликого відсотка. Ця модель вже функціонує у Польщі: там у багатьох містах створено комісії, які вивчають пропозиції мешканців, і розподіляють гроші між різними місцевими ініціативами. З одного боку, це втягує місцевих у життя міста. Крім цього, бюджет міста розподіляється набагато ефективніше, тому що люди самі знають, що потрібно змінити в їх дворах: щось заасфальтувати, десь відремонтувати каналізацію тощо. Партисипативний бюджет ефективний і демократичний.