Місяць: March 2024

Проєкт акумулював мистецькі практики і рефлексії українських митців, які виникли під час зимових блекаутів, у формі арт-буку «Blackout», який також був створений під час блекауту. Основою для візуального наповнення арт-буку стали дві чорно-білі фотографії, знайдені в альбомі 1983 року, купленому на блошиному ринку в Тернополі. На кожній сторінці альбому ці фотографії були повторені тушшю, вручну, що візуалізувало усвідомлення цінності і важливості повторюваних дій, ритуалів, як механізму психологічного само-врівноваження і відновлення. Текстовим наповненням арт-буку «Блекаут» стали історії митців – художників, драматургів, архітекторів, акторів, які описували свої способи пережити блекаут і свої нові (або відновлені старі) мистецькі практики.

Робота над серією ``Випромінювання війни`` почалась у березні 2022 року. 6 червня 2023 року російські війська підірвали машинний зал Каховської ГЕС, що призвело до руйнування греблі Каховського водосховища та подальшого екоцидного затоплення нижче за течією Дніпра. Щоб вивчити вплив цієї техногенної катастрофи, авторка відвідала затоплені райони поблизу Херсона та дослідила наслідки зниження рівня води в Каховському водосховищі вище за течією вздовж берегів Дніпра в Запоріжжі, на острові Хортиця та в передмістях. Фотосерія зосереджується на просторовому зображенні середовищ, що постраждали від війни, контекстуалізуючи ці образи в індустріальній та геологічній історії України.

Фотокнига привертає увагу до важливості збереження та відновлення природних середовищ, що виникають на місцях колишніх індустріальних об’єктів. В книзі зібрані архівні фотоматеріали з фіксацією історію та перетворення індустріальних та постіндустріальних ландшафтів сходу України. Фотографії ілюструють трансформацію постіндустріальних ландшафтів у природні середовища, демонструючи можливості їх відновлення. Книга може служити основою для подальших досліджень і ініціатив, спрямованих на збереження та відновлення природних середовищ в різних регіонах України, які стикаються з подібними викликами. Фотографії зібрані в книзі можуть стати майже єдиним джерелом, що демонструє як виглядали індустріальні ландшафти до 2022 року.

Це спроба “вхопити момент” і зафіксувати зміни у львівському мистецькому середовищі після 24 лютого 2022 року. Це найширший зріз досвідів від квартирних виставок, через незалежні мистецькі галереї до найбільшої в регіоні приватної інституції Jam Factory. Хочеться вірити, що увага до релокованих художників і художниць з боку локального медіа сприяє розвитку емпатичних звʼязків у мистецькому середовищі і сприятиме підсиленню художників та художниць. Записані в рамках дослідження інтервʼю, особиста комунікація та зібрана статистика з відкритих джерел дозволяють окреслити переваги горизонтальних звʼязків, унаочнити важливість взаємопідтримки всередині мистецького середовища, вказати на слабкі місця і думати про стратегії підсилення.

Перший проєкт центру сучасної культури Кривого Рогу представляв собою “резиденцію” для діячів культури, мистецтва, бізнесу та громадянського суспільства з Кривого Рогу. Учасники проєкту дізналися про досвід роботи інституцій з інших міст України, зокрема Арт Центру ``Фабрика Повидла``, Izolyatsia, Львівського муніципального мистецького центру, Atelienormalno, Тепле місто, Платформи міждисциплінарних практик Відкритий Простір (Open place) та ЛКП «Львівське радіо». Проєкт надавав місце, час та простір для суспільного діалогу з метою визначення місії, візії та ролі даного центру у Кривому Розі.

На основі художнього дослідження у волонтерській спільноті Kukhnia-Львів, та одноіменної лекції, проведених Ларіоном Лозовим у 2023 році, була написана стаття «Практики участі до та під час великої війни». «Взаємодія із людьми – одне з проклятих питань теорії сучасного мистецтва. Важко уявити дискусію про нього, що не загрузала б у нерозв’язних дилемах етичного та естетичного характеру. Здатне на беззаперечний вплив, мистецтво участі реалізовує його іншим чином, ніж мистецтва візуальні. Раніше моя художня практика була максимально далекою від учасництва і взаємодії, і я не міг уявити що залучатиму до неї спільноти людей. Втім, із початком повномасштабного вторгнення рф я потрапив до однієї з таких спільнот. Мистецтво участі, знане раніше як абстракція, стало цілком реальним чинником мого (художнього) життя».

Відкриття безпечного арт-простору, що дає можливість молодим митцям вперше виставитися, отримати досвід та іноді навіть продати свої перші роботи. Формування стійкої спільноти, основу якої складають молоді митці та студенти. Було досягнуто більшість поставлених цілей, як то дати мистецькій спільноті та жителям міста нове дихання, перезавантажити формати проведення заходів та зробити їх більш відкритими. Вдалося об’єднати розрізнені мистецькі “бульбашки”, слугуючи платформою для взаємних колаборацій та виступів – від перфомансу та музики до поезії та літератури. Кожне відкриття та подія слугували своєрідним нетворкінгом. Ключовий формат — поп-ап виставки, які дозволяють кому завгодно без виключення у день проведення принести що завгодно і бути впевненим, що не буде осуду та не боятися критики.

Резиденція на Дарниці – це спосіб дослідити місцевість «лівого берега» у Києві, а саме місцину що зветься «Дарниця», та її околиці. Під час екскурсії познайомилися з монументальною спадщиною району: будинками та мозаїками. Для кращого ознайомлення використовували матеріали з книжки С. Широчина та О. Михайлика «Невідомі периферії Києва. Північне Лівобережжя». Резиденція тривала протягом двох тижнів. Перший тиждень складався з ознайомчих зустрічей, екскурсії, та прокладання маршруту другого тижня. На другому ми рухались спільним маршрутом, також мали вечерю від «Гостинця» та займались підготовкою до виставки. Завершилася резиденція виставкою «Бичача кров».

Есей оповідає історію колонізації через приватні історії членів однієї родини, і відзначає новий рівень свідомості суспільства, коли ми починаємо говорити в своїх сім’ях зі своїми близькими про незручні і не комфортні теми.
Есей є частиною проєкту ``Беручи потяг на Схід`` основна мета якого представити і зробити видимою перспективу маргіналізованих спільнот і культур.

Видання «Silence féminin» присвячене осмисленню феномену мовчання через практику жіночого письма. У текстах, створених в спільному діалозі, авторки діляться власним досвідом, розмірковують над стратегіями подолання німоти, обмеженнями теоретичного апарату. З початку повномасштабного вторгнення Росії, цей проєкт став для учасниць інструментом підтримки та способом проявлення власного голосу, постулюванням крихкості та сили водночас. Тексти переосмислюють трансформації, що сталися з авторками внаслідок вторгнення і як вони вплинули на сприйняття феномену мовчання і спроби віднаходження власного голосу.

В рамках фінансування було створено та обладнано майстерню вітражу на базі Київського інституту автоматики. Авторка створила та монтувала свій перший самостійний монументальний проект — вікно в техніці класичного вітражу і мала змогу подарувати його локальному культурному простору “Спаська”, чия діяльність і цінності їй близькі. Було проведено офіційне “відкриття вікна”, на яке завітало близько 80-ти відвідувачів.