Спротив

Спираючись на досвід українського суспільства, ми можемо визначити спротив як щоденні практики, що дають можливість людині відстоювати право на чесноти і гідність. Виставка «Спротив», ставила за мету через призму мистецтецьких практик, проявити зміни що відбулись в суспільстві, прослідкувати трансформації дійсності в якій ми живемо. Ми хотіли  репрезентувати мистецькі практики, які знаходяться на стику різних медіа, включають різні дисципліни або були змінені у відповідь на виклики, що відбулись в Україні і Світі за останні три роки. 

Розуміючи мистецькі практики, як процес що спрямований на прототипування потенційних моделей взаємозв’язків в суспільстві, виставка «Спротив», мала на меті розпочати дослідження практик спротиву. Як суспільством у стані війни розуміється спротив? Що таке спротив: як реактивна та проактивна практика? Чого ми можемо навчитися з практик спротиву, які виникають в часи війни? Як наші сьогоднішні практики спротиву формують (відображають) наше бачення майбутнього та створюють його?

На виставці було представлено 10 авторів/ авторок, роботи яких, умовно можна поділити на декілька підтем, або тематичних полів: робота з пам’яттю, процеси пам’ятування; як суспільство себе бачить -сам глядач, до певної міри є і учасником створення роботи; травми, травматичних досвідів і їх впливами на психіку людини, внутрішні стани в яких ми зараз живемо. Виставка експонувалася з 10 листопада по 10 грудня в Укритті Університету ДУЕТ, Кривий Ріг.

Куратори: Юрій Кручак, Юлія Костерєва.

Митці та мисткині:

Олена Афанасьєва
артбук «Blackout»
художниця, кураторка та менеджерка проєктів у сфері культури та мистецтва з Херсону. Очолює громадську організацію «Центр культурного розвитку «Тотем» (Херсон).
автор фото Денис Максимов
Макс Афанасьєв
артбук «Blackout»
фотограф, медіахудожник, дизайнер та режисер. З 24 лютого 2022 – зосереджує свою діяльність на документуванні воєнних злочинів росіян в Україні.
автор фото Денис Максимов
Пьотр Армяновський
фільм «Як ми будемо пам’ятати?»
художник, перформер, режисер і педагог родом з Донецька. Пьотр працює з документальним кіно, театром і віртуальною реальністю.
авторка фото Афіна Хая
Ольга Бабак
артбуки «Мої укриття»
візуальна художниця, графік, народилась в Харкові. Досліджує тему ідентичності і зв'язків із місцями. Після повномасштабного вторгнення почала працювати з темою впливу травми викликаної війною.
автор фото Олександр Бабак
Максим Буба
саунд-арт «Відновлення Луганську по пам’яті»
сауд-артист та музикант з Луганська. Основні теми творчості Максима — аудіальна пам'ять, сприйняття місця та явищ через звук, вплив індивідуальної пам'яті на колективну історію, природа реальності і фантазії.
Марина Довганич
анімаційний фільм «Канікули у Волоховому Яру»
художниця та режисерка анімаційного кіно з Канева. З 24 лютого 2022, її фокус змістився на мистецьку документацію індивідуальних та суспільних змін, які українці переживають зіткнувшись із геноцидною війною
Ольга Коваль
фотографія «Камінь в кімнаті»
фотографиня з Чернігова. Художню практику почала у 2018 році. Наразі навчається на операторському факультеті в КНУТКТ імені І. Карпенка-Карого. Працює фотографинею в онлайн-медіа Заборона. Членкиня команди MYPH.
Яна Крикун
відеоарт «Межі»
художниця з Кривого Рогу. Працює з інсталяцією, відеоартом та сайт-специфік проєктами
фотографка Марія Буря
Вікторія Розенцвейг
серія артоб'єктів «Памʼять живить поле»
художниця з Нової Каховки. У своїй художній практиці працює в медіа графіки та інсталяції. Працює з темами памʼяті та емоційного аспекту втрати. З 24 лютого 2022 року досліджує вплив війни на територію Херсонщини.
фотограф - Павло Шаповалов
Марина Чайка
відеодокументація перформансу «Неможливість забуття»
фотографка з Кривого Рогу. У своїх роботах мисткиня працює з темою тіла та тілесності, досліджує фізичні і метафізичні трансформації людини в сучасному суспільстві.

Роботи

Олена Афанасьєва
і Макс Афанасьєв
BLACKOUT
артбук, 2023
Цей арт-бук виник як мистецька практика під час блекаутів і акумулював практики і рефлексії українських митців на ситуацію блекаутів. Їхні інсайти, які стали текстовим наповненням арт-буку, дозволили поглянути на ситуацію блекаутів не як на катастрофу, а як на ресурс, який опинився у нашому розпорядженні і дозволив відкрити в собі творчі і комунікативні можливості, не прив’язані до комп’ютерів чи інтернету, відчути певну автономність і цінність себе як людини.

фото: Віталій Чубенко

Пьотр Армяновський
ЯК МИ БУДЕМО ПАМ'ЯТАТИ?
відео, 2022

Перенасичення візуальною інформацією, здається, робить нас менш чутливими. Як відрізняється побачене вживу і на екрані? Як ми будемо пам'ятати цю війну? Фільм-есе про форми пам'яті за участі Оксани Леути та Катерини Яковленко. Створений для лабораторії мистецьких досліджень досвідів війни «Земля повернення, земля турботи».

фото: Віталій Чубенко

Ольга Бабак
МОЇ УКРИТТЯ
артбуки, 2023

Арт-буки ``Мої укриття`` були створені як спосіб боротьби із власним страхом, що виник через чутливість до постійної небезпеки. Вони є рефлексією на тему травми війни і роздуми про безпечні місця, які допомагають адаптуватися і відчувати підтримку в кризові моменти. Малюнки були створені на моїх кардіограммах, зроблених після панічних атак, що були схожі на серцевий напад. Оскільки ці напади декілька разів повторювалися, я вирішила присвятити час роботі над своєю тривожністю. Для обкладинок арт-буків було обрано знайдену стару плитку, яка є відсилкою до асоціацій із домом та руїнами, на які перетворюються наші оселі після обстрілів.

фото: Віталій Чубенко

Максим Буба
ВІДНОВЛЕННЯ ЛУГАНСЬКА ПО ПАМ’ЯТІ
саунд-арт, 2023

Ця серія аудіодоріжок - спроба відтворити звуковий пейзаж обраних сцен, переважно з довоєнного Луганська, використовуючи синтез звуку. Кожна аудіодоріжка анотована з приблизними датами і місцями, надаючи короткий опис сцени, що надає слухачеві можливість заглибитися в контекст кожної сцени і створює ілюзію реального філд-рекордінгу. Проте, в процесі створення аудіо не були використані ані автентичні записи цих подій, ані реальні записи елементів оточення для відтворення певних деталей сцени. Натомість використовуються синтезовані звуки з мінімальною подібністю до тих, що вони репрезентують, що віддзеркалює природу спогадів, які є реконструкцією явищ і подій минулого, повністю синтезованих в пам‘яті. Неможливість фактичного зв’язку спогадів з минулим показує синтетичність ландшафту пам’яті індивідуальної.

фото: Віталій Чубенко

Марина Довганич
КАНІКУЛИ У ВОЛОХОВОМУ ЯРУ
анімаційний фільм, 2023

В цьому проєкті я виступила в ролі режисерки та фасилітаторки творчого процесу для 15 дітей, що пробули пів року в російській окупації та зараз продовжують знаходитися в постійній небезпеці у селі Волохів Яр Ізюмського району Харківської області. Їдучи до них, я мала на меті дізнатися, як вони проводять літні канікули (враховуючи, що у них є досвід літніх канікул до війни, під час окупації, та після деокупації їхнього села) та показати їм як створюється мультфільм. Вся графіка та нарація створена дітьми та підлітками із Волохового Яру впродовж 4-6 жовтня 2023 року.

фото: Віталій Чубенко

Ольга Коваль
КАМІНЬ В КІМНАТІ
фотографія, 2022

Камінь в кімнаті – збірний образ, що відображає умови, в яких опинилися я, моя родина та близькі люди під час повномасштабного вторгнення російських окупантів. Міграція, величезне скупчення людей на вокзалах і в бомбосховищах, стан розчарування через постійну потребу вижити, все це втілилося в ту тотальну важкість, яка заповнює весь вільний простір, душить своєю присутністю, перегороджує вихід. Фотографія була створена у 2022-му році на резиденції від Даріуса Вайчекаускаса Меню Зона, Клайпеда, Литва. За підтримки Ради культури Литви.

фото: Віталій Чубенко

Яна Крикун
МЕЖІ
відео-арт, 2022

Я попросила 99 людей намалювати кордон України по пам’яті. Найперший малюнок виконала сама, щоб покласти початок роботі. Більшість малюнків виконали незнайомці, до яких я підходила на проспекті Свободи у Львові. Починаючи цю роботу, я не знала напевно, до чого вона приведе, чи вдасться бажаний для мене результат. Тож це був соціальний експеримент. Я гадаю, що це теж показник спротиву — мати уявлення про межі твого дому. Це навіть не просто показник, а відправна точка розуміння, що ти відстоюєш. Щоб знову і знову накреслити лінію між «нами» і «ними».

фото: Віталій Чубенко

Вікторія Розенцвейг
ПАМʼЯТЬ ЖИВИТЬ ПОЛЕ
арт-обʼєкти, 2023

Серія графічних обʼєктів, де тінь перетворюється на нову форму медіуму. Світло може коригувати тінь, розтягуючи або скорочуючи її, декілька джерел освітлення утворюють декілька тіней різних за формою. Цей процес подібний для мене до думок про херсонське поле і його майбутнє - вони такі ж мінливі та різні, і піддаються змінам від будь-якої дрібниці. В цій серії я навмисно виходжу за рамки звичайного «основа-матеріал» і роблю головним те, що без джерела освітлення не існує, адже саме так зараз відчуваю життя. Тінь тут як символ постійного порівняння усього з херсонським, чи то дорога, чи то море, чи поле.…А чи колись я зможу знову з ним зустрітись?

фото: Віталій Чубенко

Марина Чайка
НЕМОЖЛИВІСТЬ ЗАБУТТЯ
перформанс / відеодокументація, 2022
Війна — це загальнолюдський катаклізм, який залишає глибокий кривавий слід на полотні історії, плямує нашу ``безтурботність`` та залишається тягарем в наших думках. Видалити плями війни неможливо, бо кров не відіпрати. Перформанс є рефлексією на події довкола, і одночасно є формою протидії примиренню і нормалізації абсурду війни. Спротив забуттю жертовності людей, які загинули на фронті заради спокійного існування майбутніх поколінь. Великий біль провокує ментальне зрушення. Пам'ять про цю жертовність слугуватиме чинником пробудження національної ідентичності, що стане рушійною силою формування здорового свідомого громадянського суспільства.

фото: Віталій Чубенко

Інтерв’ю з кураторами виставки

Юрій Кручак — художник, куратор. Вивчав сценографію в Харківському державному художньому училищі, дизайн середовища в Харківському художньо-промисловому інституті (нині Харківська державна академія дизайну і мистецтв). Отримав ступінь магістра живопису в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (1999). Стипендіат Міністерства культури і національної спадщини Республіки Польща «Gaude Polonia» 2018. Сфера професійних інтересів: міждисциплінарні та постартистичніі практики. Юрій Кручак працює на межі між мистецтвом і соціальними студіями, його мистецькі стратегії залежать від конкретної проблеми та зазвичай передбачають залучення різних спільнот до творчого процесу.

Юлія Костерєва — художниця, кураторка.  Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури в 2001 році. Роботи Юлії Костерєвої, які часто реалізуються у формі інсталяцій, об’єктів та спільних дій, зосереджені на історії та історіях, пов’язаних з місцем, об’єктом чи людиною. Її практика стосується як візуального мистецтва, так і мистецтва взаємодії.

Юрій Кручак і Юлія Костерєва є співзасновниками міждисциплінарної платформи Open Place Київ, Україна (1999).

ПРО КОНКУРС У МЕЖАХ ПРОЄКТУ І ПРЕДСТАВЛЕНІ РОБОТИ

Юлія Козак: Кого може зацікавити виставка?

Юрій Кручак: Це – художники, люди, які цікавляться сучасною культурою, розвитком Кривого Рогу, креативного кластеру та сектору культури загалом. Також це – молоді люди, студенти, зокрема Державного університету економіки і технологій, де проходить виставка.

Юлія Козак: Яка ідея й тема цієї виставки? За якими критеріями відбирали роботи?

Юлія Костерєва: Учасників виставки відбирали на основі відкритого конкурсу. В тексті про конкурс ми намагалися якомога детальніше описати, які саме мистецькі практики шукаємо. Коли змінюються обставини, в яких існують художники, то, як і все суспільство, вони реагують на ці перетворення. І виставка має на меті проявити зміни стратегій художників і художниць через їх роботи. Також виставка може допомогти дослідити зміни в суспільстві під час війни.

На конкурс подалися 74 художники. Хоча ми намагалися максимально розкрити наші очікування від робіт і наше розуміння теми Спротиву, уявлення людей, які пропонували свої роботи на виставку, доволі сильно відрізнялися. Цікаво, як саме у людей формується уявлення щодо певної теми. Медійне середовище частково проєктує наше сприйняття якоїсь теми або наше уявлення про неї, і завданням виставки було переналаштувати тему спротиву, поговорити про тоншу матерію. Частина запропонованих робіт відтворювала те, що лежить на поверхні, те, що продукується мас-медіа, і не додавала до теми нічого нового.

Юрій Кручак: Ця виставка є частиною нашого ширшого дослідження. Воно стосується змін у мистецьких практиках в Україні. Мистецтво, культура змінюються разом з суспільством. Україна нині переживає колосальні зміни, пов’язані насамперед з війною. Також ці процеси пов’язані з деколонізацією, з відмовою від парадигм, в яких Україна жила останні сто років. Ці зміни також пов’язані з тим, що митці і мисткині, менеджери і менеджерки культури фактично стають суб’єктами. Тобто вони не ретранслюють наративи, які існували або нав’язувалися зовнішніми акторами, а намагаються критично осмислити те, що відбувалося раніше і відбувається нині в Україні, намагаються посісти проактивну позицію.

Широка рамка нашого дослідження також пов’язана з тим, що змінилося суспільство як таке, і воно стає більш проактивним. Глядач став критичнішим до мистецьких практик, останнім часом ми спостерігаємо чимало непростих процесів переосмислення суті роботи художника. Що художник створює? Мистецький продукт чи середовище, де цей мистецький продукт може виникнути в певному діалозі?

В такому дослідженні нам цікаво проявити те, як формуються умови, в яких виникають мистецькі роботи, як вибудовується процес творення. Це тісно пов’язано з комунікацією. Серед робіт, які подавали на конкурс, більша частина описує стан війни, це візуальний опис процесів, що відбуваються. Нам було важливо проявити, як вибудовується комунікація між художником, художницею і суспільством, і як у момент цієї комунікації створюються роботи. В цій ситуації важлива не тільки робота як фізичний прояв, а ще й обсяг знань, який формується в процесі такої комунікації.

Виставка стала відкритим етапом нашого дослідження, коли ми вирішили побачити роботи ширшого кола – не тільки тих художників, яких знаємо давно, які працюють з такими методологіями, а й людей за межами нашого кола контактів.

На виставці представлено 10 авторів. Одна з підтем, або поле згаданої комунікації, – робота з процесами пам’яті. Йдеться про те, як ми можемо вибудувати процес створення робіт, щоб він включав процеси запам’ятовування. Зокрема робота Пьотра Армяновського саме про це.

Інша важлива підтема, або напрямок – це те, як суспільство себе бачить. І тут наведу приклад роботи Яни Крикун «Межі». Авторка досліджувала те, як ми бачимо свої межі, свої місця, свій простір. Наприклад, Яна запитувала у людей, як виглядають кордони України. В цій роботі є важливим елемент партисипативності, співучасті, коли глядач до певної міри долучається до створення роботи. Це важлива ознака практик, які ми досліджуємо. Такий підхід проявляє наочно, як комунікація між людьми, у вигляді зображень, може стати частиною більшої роботи. Художник тут виступає комунікатором або медіатором, який проявляє наші уявлення. І це яскравий приклад того, як змінюється методика роботи художника. Також присутній момент внутрішнього спротиву, який проявляється у відчуттях людини.

Важливо запам’ятовувати внутрішні стани, в яких ми нині живемо. Вагомою частиною нашого дослідження є те, як художники візуалізують складні процеси, в яких перебувають. Серед таких робіт можна назвати «Неможливість забуття» Марини Чайки і «Блекаут» Олени Афанасьєвої і Макса Афанасьєва. Ми прагнемо підтримувати такі методи роботи і художників, які пожвавлюють низові ініціативи, активізують людей.

ПРО (НЕ)СПРИЙНЯТТЯ МИСТЕЦТВА

Юлія Козак: Чи не боїтеся ви, як куратори, що непідготовлений криворізький глядач не зрозуміє представлених робіт? Як криворізькому глядачу – непідготовленій  аудиторії – підготуватися до споглядання цієї виставки?

Юрій Кручак: На мою думку, Кривий Ріг є доволі розвиненим містом. Воно унікальне і за суттю, і за формою, і за змістом, і за історією. Сказати, що інші міста більш підготовлені, мені складно. Тут радше питання аудиторії: чи є на даний момент аудиторія, зацікавлена в розвитку культури, і чи ця аудиторія відкрита.

Наше завдання полягає в тому, щоб дати широкій аудиторії розуміння процесів, які відбуваються в мистецтві, в культурі, і певною мірою – донести суть цих важливих процесів. Думаю, сьогодні в будь-якому місті – не тільки в Україні, це може бути Західна Європа, Північна Америка і Східна Азія – представлення робіт пов’язано з відвертістю та одкровенням, й інколи люди просто не готові. Цей момент непідготовленості присутній у будь-якій точці світу. Адже художник зазвичай говорить про речі, про які раніше або не говорили, або не хотіли говорити. В цьому і полягає суть художника: говорити про речі, яких ми не бачили. За великим рахунком, це одна з цілей художника – проявити неоприявлене. Тому, дійсно, це потребує комунікації, розширень знань про те, що відбувається в світі.

Також важливо те, як встановлюється, яка робота є цінною, а яка – ні. Це внутрішня робота як глядача, так і художника. Є наше уявлення про те, яким може бути мистецтво, і воно здебільшого ґрунтується на попередніх досвідах або упередженнях. Але мистецтво не завжди таке, точніше – завжди не таке, як ми собі уявляємо. Світ значно складніший, цікавіший і багатогранніший. Ми прагнемо зберегти цю відкритість в комунікації між інституцією, організацією, аудиторією і художником. І одна з наших кураторських задач полягає в тому, щоб налагодити цю комунікацію. Я готовий до того, що деякі роботи можуть викликати нерозуміння. Прийняття – це внутрішня робота всіх без винятку, щоб відкривати важливі речі, до яких ми не були готові.

Юлія Костерєва: В мене схожа думка, але дещо інше формулювання. Мої рекомендації, як підготуватися до виставки: відкрити очі, вуха, серце, мозок і забути, що ви знаєте про те, як має виглядати мистецтво. Бо непідготовленість – це, в певному сенсі, підготовленість до інакшого. Нас навчили, що мистецтво має виглядати певним чином. А завдання кураторів у цьому випадку – в кураторському тексті та в описах робіт дати необхідну додаткову інформацію для рефлексії, щоб людина могла сама досліджувати виставку.

Юлія Козак: Якраз хотіла запитати, чи кожна робота повинна мати опис?

Юрій Кручак: Бажано, щоб концептуальні точки були відображені в текстах. Але парадоксальна суть мистецтва полягає в тому, що деякі речі, які спочатку не можна побачити в роботі, стають доступними за певний час завдяки самостійній роботі глядача.

Для нас було важливо, щоб робота ставила питання. Коли в роботі закладені питання або проявлення змін, це дає можливість глядачу запитати себе: чому саме така форма, чому саме такий зміст. Повертаючись до питання підготовленості публіки, на мою думку, саме тому важлива робота мистецьких інституцій, інституцій культури, які мають створювати середовище для трансформацій.

Коли ми говоримо про підготовленість і непідготовленість, погоджуся з Юлією, що ми виходимо з того, що існує певний перелік правил або вимог до чогось. І зіткнення наших уявлень з тим, що представлено в виставковому просторі, на мою думку, тісно пов’язано з моментом колонізації, коли хтось вказує, як повинно виглядати щось. Тоді ми в своїй свідомості зіставляємо ці критерії з побаченим. Якщо ми вважаємо щось невідповідним, ми це не сприймаємо. До певної міри це було характерно для колоніальної культури, коли за часів королів-Людовіків створювалися академії мистецтв. Ці академії готували художників, які повинні були відповідати визначеним вимогам. Правила сучасної культури змінились. Сьогодні критерії полягають в тому, що мистецтво – процес відкритий для того, щоб аудиторія ставила запитання, а куратори і художники допомагали знаходити відповіді. Це і запускає певний процес розвитку і трансформації суспільства.

ПРО ВОРКШОП «СПІЛЬНИЙ ЛАНДШАФТ»

Юлія Козак: Розкажіть про ціль воркшопу «Спільний Ландшафт» у межах проєкту. Хто братиме участь у ньому? Що ви хочете отримати в результаті?    

[Ред.: «Спільний Ландшафт» піднімає питання про те, як перевести контекст і особистий досвід в універсальне повідомлення, зрозуміле зацікавленому колу людей. Воркшоп пропонує методику, за якою проблеми, що існують у сучасному суспільстві, ідентифіковані окремими людьми, можуть стати основою для індивідуальної і спільної роботи. Результатом цієї роботи можуть бути твори мистецтва або прямі дії. «Спільний Ландшафт» сприяє обміну знаннями, отриманню нового досвіду, самовизначенню, розвиває культуру діалогу та передбачає процес творення знань].

 

Юрій Кручак: В цьому воркшопі ми виступаємо не як куратори, а як художники. В його методології акумулюються напрацювання, які ми отримали протягом нашої творчої кар’єри. Воркшоп триває до чотирьох годин. Ми залучаємо людей, які не мають спеціалізованої художньої освіти.

Воркшоп – це процес пізнання себе, людей навколо, того, як ми можемо реагувати на виклики і як можемо співпрацювати. Знання в цьому воркшопі люди отримують під час співпраці. Воркшоп можна розділити на кілька етапів: перший – оприявлення себе, своєї ідентичності, своїх унікальних особливостей; другий – оприявлення того, що ми переживаємо, кола проблем, з якими стикаємося; третій – переосмислення тем і проблем, пошук інструментів для розвитку. Тож, воркшоп – це співпраця різних людей у певному місці в певний час. Результати цього воркшопу стануть частиною виставки «Спротив». Нам важливо дати голос «пересічним» громадянам, оприявнити досвіди різних людей.

Також воркшоп – це своєрідне дослідження аудиторій, виявлення зацікавлених людей. Ми плануємо зібрати мінімум три групи: менеджери і менеджерки культури; молодь, студентство; незалежні актори мистецького середовища і середовища культури Кривого Рогу. Ми не думали зводити їх в одну групу, на першому етапі кожна з цих аудиторій напрацьовуватиме своє бачення. Можливо, на другому етапі, після виставки, тих з них, хто буде зацікавлений в розвитку Центру сучасної культури Кривого Рогу, об’єднаємо і включимо в цей процес.

Юлія Костерєва: Під час воркшопу ми будемо намагатися активізувати уміння, які вважаємо цінними для суспільства, а саме: відчувати і розуміти себе; відчувати людину поряд, бути здатними до емпатії; бути здатними робити щось разом.

Юрій Кручак: Додам про ідею воркшопу. Ми як художники зацікавлені в переосмисленні зв’язку між аудиторією, тобто глядачем, і нами як художниками. Ми даємо глядачу можливість долучитися до творчого процесу. Це пов’язано з осмисленням культури, в якій ми доволі довго жили і частиною якої були. Також це пов’язано з деколонізацією свідомості. Це про те, чи можемо ми брати на себе відповідальність говорити про складні процеси, не звертаючись до того, хто диктував нам цінності, вказував, що правильно.

Воркшоп «Спільний Ландшафт» виріс з нашої попередньої практики, яка базувалась на партисипативних методах. Тобто, таких, коли творчий процес стає відкритим і до нього можуть долучитися різні зацікавлені люди. В цьому воркшопі нам важливо не тільки створити певні об’єкти, а й налагодити комунікацію між людьми. За великим рахунком, є фізичні прояви – те, що ми можемо бачити в просторі виставки, але також є і нефізичні – налагодження мережі зв’язків між людьми. Для сьогоднішніх суспільства, культури, ситуації загалом це є дуже важливим компонентом. Це те, що дає нам можливість протистояти в складних умовах, те, що перетворює нас з населення на громадян, які беруть на себе певну владу і несуть відповідальність.

Цей процес ми розглядаємо в кількох стратах: мистецька, страта культури – те, що ми вибудовуємо зв’язки; також ми змінюємо усталені речі, які здебільшого ніхто не піддавав критиці, в які вірили і з якими жили. Страта культури дозволяє критично подивитися на те, з якими проблемами ми стикаємося і як ми можемо їх вирішувати.

ПРО ТЕ, ЯК КУЛЬТУРНІ ЦЕНТРИ МОЖУТЬ ВПЛИВАТИ НА СУСПІЛЬСТВО

Юлія Козак: Які перспективи ви бачите у створенні Центру сучасної культури Кривого Рогу?

Юрій Кручак: На мою думку, потреба в цьому центрі існує. Люди, з якими я спілкувався в Кривому Розі, люди, які виїхали з Кривого Рогу до інших міст (здебільшого це все-таки художники), говорять, що такий центр потрібен.

Такі центри допомагають людям зрозуміти, що ми переживаємо, як даємо відповіді на складні питання і виклики. Також у людини з’являється можливість досягнути суб’єктності. Тобто функція культурних центрів прикладна – вони допомагають деколонізувати культуру. Якщо центр ставить перед собою такі цілі, то він допомагає суспільству трансформуватися в розумінні того, ким ми є, якими ми були та якими можемо бути.

Перспективи культурного центру в Кривому Розі є, і потенціал міста доволі великий. Якщо говорити про часові рамки, то я розумію, що цей процес складний: це залежить від того, чи зможемо ми спільно з криворіжцями досягнути професійного розуміння, що ми робимо, для чого і яке це має значення.

Юлія Костерєва: Я б навіть не формулювала це так, що центр допомагає щось зробити. Радше він пропонує спробувати щось, стикнутися з чимось, з чим ти не стикався. Зустріч з чимось іншим іноді буває небажаною і болючою, але якщо цей процес модерується і медіюється так, що в свідомості він закріплюється як позитивний, тоді результатом є розвиток.

Ми не можемо виключити існуючі процеси. Ми можемо до якогось моменту не приймати реальність речей, але вони все одно колись нас наздоганяють. І чим більше ми будемо підготовленими, чим позитивнішим буде цей досвід сприйняття нового, тим краще для нас.

Юрій Кручак: Трохи доповню про значення цього центру і перспективи. Важливість такого закладу полягає у створенні можливості для професійного зростання жителів Кривого Рогу, для їх осмислення того, що відбувається навколо. Сам центр не змінить все за один день, але він створить можливість для розвитку.

З мого досвіду контактів з Кривим Рогом, з його жителями, мені здається, що є потенціал як у людей, так і в міста. Варто підходити до цього процесу без упереджень і розуміти його складність. Сам центр нічого не зробить. Важлива комунікація, потрібні профільні видання про культуру та мистецтво. І тут питання, чи є в Кривому Розі ініціатива, що дає таку інформацію. Це буде важливо для підтримки і налагодження зв’язків з Кривим Рогом

Завдяки контактам з культурними центрами в інших містах України і за кордоном, я розумію, що це – тривалий процес, марафонська дистанція. Але цю дистанцію треба долати, бо інакше звужується поле культури. Створення центру – це теж момент спротиву звуженню сфери культури. Якщо ми не докладаємо зусиль для відстоювання своїх кордонів, вони звужуються.

В різних містах України такі центри в перші місяці – пів року після початку повномасштабного вторгнення стали своєрідними осередками спротиву. Вони приймали людей, які переміщувалися з окупованих територій або місць, які на той момент були під постійними обстрілами, вибудовували логістику, приймали гуманітарні вантажі. Тому важливий не тільки сам центр, також потрібно вибудовувати мережу контактів між різними містами України і за кордоном. Приклад зими, весни, літа 2022 року показав, наскільки важливо, щоб такі центри були не тільки у великих містах, але й у маленьких. Тоді ми перетворюємося з якихось одиниць населення на громадян. Тому це потрібно не тільки для міста, але й для нас як для громадян певної країни.

Партнери

Виставка стала можливою завдяки співпраці з Державним університетом економіки і технологій (ДУЕТ), який надав приміщення і обладнання для експозиції на безоплатній основі. Виставка профінансована власним коштом членів Open Place. Гонорари художникам, художницям виставки стали можливими завдяки підтримки CEC ArtsLink.

Програма підтримки 2023

Програма підтримувала індивідуальних заявників і творчі колективи з дослідженнями та проєктами у сфері візуального мистецтва, що осмислюють процеси в мистецтві та суспільстві, ініціюють і розвивають нові ідеї, формати та підходи в культурі. Віталися проєкти, що ґрунтуються на критичній позиції, випробовують межі мистецтва, сприяють соціальному залученню, міждисциплінарні.
Було оголошено відкритий конкурс, за результатами якого підтримку отримали 12 проєктів. Дев’ять проєктів реалізовувалися індивідуальними заявниками та три творчими колективами. Загалом було підтримано 15 ми_сткинь та дослідни_ць. Загалом на конкурс було подано 153 заявки.
Заявники на власний розсуд визначали запитувану суму підтримки з огляду на потреби проєкту.
Для простоти комунікації та звітності, ми розробили пакет документів, включно з меморандумом про співпрацю та двома максимально простими формами звітності.

Активності в рамках підтриманих проєктів: розробка концепції центру сучасної культури; відкриття безпечного арт-простору; створення вітражної майстерні; резиденція як спосіб досліджувати локальну місцевість; дослідження змін у львівському мистецькому середовищі після 24 лютого 2022 року;  дослідження практик українських митців, під час зимових блекаутів 2022 року; текст про практики участі під час війни; текст про історію колонізації через приватні історії членів однієї родини; книга про природні середовища, що виникають на місцях колишніх індустріальних об’єктів; видання про стратегії подолання німоти, через практику жіночого письма; фотосерія що фіксує процеси війни.

Переможці конкурсу 2023: Олена Афанасьєва; Яна Кононова; Михайло Кулішов; Олександра Кущенко; Катерина Левченко; Ларіон Лозовий; Міжкімнатний простір (Денис Панкратов, Вікторія Дорр); Магран Тата; Тамара Турлюн; Ася Цісар; Наташа Чичасова; Олександра Щур.

Підтримані проєкти

Олена Афанасьєва
НЕЗАЛЕЖНО ВІД ОБСТАВИН. БЛЕКАУТ
арт-бук, 2023
Проєкт акумулював мистецькі практики і рефлексії українських митців, які виникли під час зимових блекаутів, у формі арт-буку «Blackout», який також був створений під час блекауту. Основою для візуального наповнення арт-буку стали дві чорно-білі фотографії, знайдені в альбомі 1983 року, купленому на блошиному ринку в Тернополі. На кожній сторінці альбому ці фотографії були повторені тушшю, вручну, що візуалізувало усвідомлення цінності і важливості повторюваних дій, ритуалів, як механізму психологічного само-врівноваження і відновлення. Текстовим наповненням арт-буку «Блекаут» стали історії митців – художників, драматургів, архітекторів, акторів, які описували свої способи пережити блекаут і свої нові (або відновлені старі) мистецькі практики.
Яна Кононова
ВИПРОМІНЮВАННЯ ВІЙНИ
фотосерія, 2022 — триває

Робота над серією ``Випромінювання війни`` почалась у березні 2022 року. 6 червня 2023 року російські війська підірвали машинний зал Каховської ГЕС, що призвело до руйнування греблі Каховського водосховища та подальшого екоцидного затоплення нижче за течією Дніпра. Щоб вивчити вплив цієї техногенної катастрофи, авторка відвідала затоплені райони поблизу Херсона та дослідила наслідки зниження рівня води в Каховському водосховищі вище за течією вздовж берегів Дніпра в Запоріжжі, на острові Хортиця та в передмістях. Фотосерія зосереджується на просторовому зображенні середовищ, що постраждали від війни, контекстуалізуючи ці образи в індустріальній та геологічній історії України.

Михайло Кулішов
DONBAS: AFTER INDUSTRY
фотокнига, 2023
Фотокнига привертає увагу до важливості збереження та відновлення природних середовищ, що виникають на місцях колишніх індустріальних об’єктів. В книзі зібрані архівні фотоматеріали з фіксацією історію та перетворення індустріальних та постіндустріальних ландшафтів сходу України. Фотографії ілюструють трансформацію постіндустріальних ландшафтів у природні середовища, демонструючи можливості їх відновлення. Книга може служити основою для подальших досліджень і ініціатив, спрямованих на збереження та відновлення природних середовищ в різних регіонах України, які стикаються з подібними викликами. Фотографії зібрані в книзі можуть стати майже єдиним джерелом, що демонструє як виглядали індустріальні ландшафти до 2022 року.
Олександра Кущенко
ДОСЛІДЖЕННЯ: ВІДКРИТЕ МІСТО
дослідження, 2023
Це спроба “вхопити момент” і зафіксувати зміни у львівському мистецькому середовищі після 24 лютого 2022 року. Це найширший зріз досвідів від квартирних виставок, через незалежні мистецькі галереї до найбільшої в регіоні приватної інституції Jam Factory. Хочеться вірити, що увага до релокованих художників і художниць з боку локального медіа сприяє розвитку емпатичних звʼязків у мистецькому середовищі і сприятиме підсиленню художників та художниць. Записані в рамках дослідження інтервʼю, особиста комунікація та зібрана статистика з відкритих джерел дозволяють окреслити переваги горизонтальних звʼязків, унаочнити важливість взаємопідтримки всередині мистецького середовища, вказати на слабкі місця і думати про стратегії підсилення.
Катерина Левченко
ПЕРШИЙ ПРОЄКТ ЦЕНТРУ СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРИ КРИВОГО РОГУ
резиденція, 2023

Перший проєкт центру сучасної культури Кривого Рогу представляв собою “резиденцію” для діячів культури, мистецтва, бізнесу та громадянського суспільства з Кривого Рогу. Учасники проєкту дізналися про досвід роботи інституцій з інших міст України, зокрема Арт Центру ``Фабрика Повидла``, Izolyatsia, Львівського муніципального мистецького центру, Atelienormalno, Тепле місто, Платформи міждисциплінарних практик Відкритий Простір (Open place) та ЛКП «Львівське радіо». Проєкт надавав місце, час та простір для суспільного діалогу з метою визначення місії, візії та ролі даного центру у Кривому Розі.

Ларіон Лозовий
ПРАКТИКИ УЧАСТІ ДО ТА ПІД ЧАС ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ
стаття, 2023

На основі художнього дослідження у волонтерській спільноті Kukhnia-Львів, та одноіменної лекції, проведених Ларіоном Лозовим у 2023 році, була написана стаття «Практики участі до та під час великої війни». «Взаємодія із людьми – одне з проклятих питань теорії сучасного мистецтва. Важко уявити дискусію про нього, що не загрузала б у нерозв’язних дилемах етичного та естетичного характеру. Здатне на беззаперечний вплив, мистецтво участі реалізовує його іншим чином, ніж мистецтва візуальні. Раніше моя художня практика була максимально далекою від учасництва і взаємодії, і я не міг уявити що залучатиму до неї спільноти людей. Втім, із початком повномасштабного вторгнення рф я потрапив до однієї з таких спільнот. Мистецтво участі, знане раніше як абстракція, стало цілком реальним чинником мого (художнього) життя».

Магран Тата
ГАЛЕРЕЯ “ТВОРЧЕ НЕЖИТЬ”
арт-простір, 2023
Відкриття безпечного арт-простору, що дає можливість молодим митцям вперше виставитися, отримати досвід та іноді навіть продати свої перші роботи. Формування стійкої спільноти, основу якої складають молоді митці та студенти. Було досягнуто більшість поставлених цілей, як то дати мистецькій спільноті та жителям міста нове дихання, перезавантажити формати проведення заходів та зробити їх більш відкритими. Вдалося об’єднати розрізнені мистецькі “бульбашки”, слугуючи платформою для взаємних колаборацій та виступів – від перфомансу та музики до поезії та літератури. Кожне відкриття та подія слугували своєрідним нетворкінгом. Ключовий формат — поп-ап виставки, які дозволяють кому завгодно без виключення у день проведення принести що завгодно і бути впевненим, що не буде осуду та не боятися критики.
Тамара Турлюн
РЕЗИДЕНЦІЯ НА ДАРНИЦІ
резиденція, виставка, 2023

Резиденція на Дарниці – це спосіб дослідити місцевість «лівого берега» у Києві, а саме місцину що зветься «Дарниця», та її околиці. Під час екскурсії познайомилися з монументальною спадщиною району: будинками та мозаїками. Для кращого ознайомлення використовували матеріали з книжки С. Широчина та О. Михайлика «Невідомі периферії Києва. Північне Лівобережжя». Резиденція тривала протягом двох тижнів. Перший тиждень складався з ознайомчих зустрічей, екскурсії, та прокладання маршруту другого тижня. На другому ми рухались спільним маршрутом, також мали вечерю від «Гостинця» та займались підготовкою до виставки. Завершилася резиденція виставкою «Бичача кров».

Ася Цісар
ДІВЧИНА, ЯКА МРІЯЛА ПРО МІСЦЕ, ДЕ НА ВУЛИЦІ ПАДАЮТЬ АБРИКОСИ
есей, 2023
Есей оповідає історію колонізації через приватні історії членів однієї родини, і відзначає новий рівень свідомості суспільства, коли ми починаємо говорити в своїх сім’ях зі своїми близькими про незручні і не комфортні теми.
Есей є частиною проєкту ``Беручи потяг на Схід`` основна мета якого представити і зробити видимою перспективу маргіналізованих спільнот і культур.
Наташа Чичасова
SILENCE FÉMININ
видання, 2023

Видання «Silence féminin» присвячене осмисленню феномену мовчання через практику жіночого письма. У текстах, створених в спільному діалозі, авторки діляться власним досвідом, розмірковують над стратегіями подолання німоти, обмеженнями теоретичного апарату. З початку повномасштабного вторгнення Росії, цей проєкт став для учасниць інструментом підтримки та способом проявлення власного голосу, постулюванням крихкості та сили водночас. Тексти переосмислюють трансформації, що сталися з авторками внаслідок вторгнення і як вони вплинули на сприйняття феномену мовчання і спроби віднаходження власного голосу.

Олександра Щур
ВІДКРИТТЯ ВІКНА
майстерня вітражу, 2023

В рамках фінансування було створено та обладнано майстерню вітражу на базі Київського інституту автоматики. Авторка створила та монтувала свій перший самостійний монументальний проект — вікно в техніці класичного вітражу і мала змогу подарувати його локальному культурному простору “Спаська”, чия діяльність і цінності їй близькі. Було проведено офіційне “відкриття вікна”, на яке завітало близько 80-ти відвідувачів.

Програма підтримки 2020

Програма підтримувала індивідуальних заявників і творчі колективи з дослідженнями та проєктами у сфері візуального мистецтва, що осмислюють процеси в мистецтві та суспільстві, ініціюють і розвивають нові ідеї, формати та підходи в культурі. Віталися проєкти, що ґрунтуються на критичній позиції, випробовують межі мистецтва, сприяють соціальному залученню, міждисциплінарні.
Було оголошено відкритий конкурс, за результатами якого підтримку отримали 14 проєктів. Одинадцять проєктів реалізовувалися індивідуальними заявниками та три творчими колективами. Загалом було підтримано 17 митців та дослідниць. Інтерес до конкурсу був досить великий. Незважаючи на короткі терміни, ми отримали 65 сильних заявок.
Заявники на власний розсуд визначали запитувану суму підтримки з огляду на потреби проєкту.
Для простоти комунікації та звітності, ми розробили пакет документів, включно з меморандумом про співпрацю та двома максимально простими формами звітності.

Активності в рамках відібраних проєктів варіюються від дослідження української вернакулярної фотографії до дослідження сектору креативних індустрій України, від пошуку альтернативних методів освіти до аналізу політико-економічних викликів, від роботи з пам’яттю до переосмислення міфів, що вибудовуються в українському суспільстві.

Переможці конкурсу 2020: Ася Баздирєва, Анатолій Бєлов, Уляна Биченкова і Ганна Щербина, Андрій Достлєв, Олександра Кадзевич, Єлизавета Корнейчук, Гаррі Краєвець, Поліна Ліміна і Ганна Орищенко, Ларіон Лозовий, Василь Лях, Тоня Мельник, Лада Наконечна, Валентина Петрова, Максим Ходак.

Підтримані проєкти

Ася Баздирєва
ВСТУП ДО РОБОТИ З ЕКОЛОГІЧНОЮ ТЕМАТИКОЮ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
стаття, 2020
Текст звертає увагу на важливі питання, які мають передувати простому запозиченню європейської екологічної риторики. Тест пропонує подивитися на наративний інструмент катастрофи і уявний кінець людства, щоб звернути увагу на неуніверсальність таких понять як час та уява майбутнього. Особливості європейської та радянської модерності, різність їх політичного та економічного тла мають бути враховані і в критиці щодо понять людини і природи, їх стосунків. Для того, щоб екологія не ставала порожнім означником, а катастрофа – єдиним оперативним сценарієм, ми пропонуємо зосередитись на розміщеному знанні — називанні заплутаного досвіду конкретної землі та її версій часу. З них стають можливими не тільки альтернативні до радянської версії історії, але і різні можливості роботи з уявою вже сьогодні.
Анатолій Бєлов, Віктор Рубан
РИТУАЛ-КАЗКА ДЛЯ CYBELE
дослідження, 2020
Проект має ідею переносу ритуалу з містичної площини у мистецьку, перформативну, надаючи фрігійській богині Кібелі нові якості — захисниця-покровителька квір людей. Проект звертається до проблеми присутності ЛГБТІ спільноти в Українському соціумі де вона зазвичай закрита і сприймається як окремі розрізнені секти за інтересами. Проект має на меті через гру в ритуалу-казку, об'єднатися з людьми в одному безпечному квірному просторі і познайомитися, та відчути од_на од_ну. Разом у спільному просторі без чітких гендерних і сексуальних ролей практикувати свою тілесність через провідників богині Кібели — перформерів і психоделічної електронної музики. Мета проекту — видимість ЛГБТІ спільноти, включеність її в загальний культурний Український контекст.
Уляна Биченкова, Ганна Щербина
ЧИТАНКА
cерія читацьких зустрічей, 2020
Зустрічі тематизовані позиційною різноманітністю відносин між текстуальністю і матеріальністю в художніх і теоретичних практиках сучасного феміністського мистецтва. Можливі позиції: Вирушати на пошуки Іншої (не фалологоцентріської) морфо-логіки виразності; Інкорпорувати текст та читання в художню практику, за допомогою призначення їм статусу матеріального об'єкту; Пропагувати практику скромності літератури-як-співучасниці; Виносити сміття з хатини відносин тексту й служниці-його-ілюстрації; Або ж інші й інші художні хитрощі освоєння відносин з буквою Теорії. Спільні читання й обговорення — простір залучення до діалогів між художницями та теоретикинями.
Андрій Достлєв
УКРАЇНСЬКА РАДЯНСЬКА ФОТОГРАФІЯ
зін, 2020

Проєкт має на меті зібрати архів українських вернакулярних фотографій, які потрапили в поле зору радянської імперської оптики, і були або знищені (часто разом із своїми володарями), або вилучені зі свого оригінального контексту і підшиті до матеріалів справи. Всі ці текстові описи і нечисленні зображення походять з матеріалів архівних справ репресованих у 1930-х роках мешканців радянської частини України. Вони це та частина української культури, по якій після десятирічь колоніальної влади залишилася пустка. Це лише сліди чиїхось родинних фотографій, але й водночас і сліди самого колоніального погляду, який дивився на ці фотографії останнім і назавжди в них закарбувався.

Олександра Кадзевич
КАЛІНIНА, ВИНОГРАДНА, САДОВА
виставка, 2020
Проєкт стосується діалектики внутрішнього і зовнішнього через дослідження живопису у співвідношенні з навколишнім простором, як об'єкта, що може формувати сприйняття території та розкривати її нові комплексні значення. Покинувши межі своєї майстерні та звичного простору роботи, художниця вирішила експонувати нову живописну серію в невідомому та майже безлюдному місці, використовуючи ресурси самої ділянки, її територію та компоненти. З пасивної учасниці виставки художниця стає організаторкою, яка самостійно формує своє поле і створює власний контекст.
Єлизавета Корнейчук
НА УЗБЕРЕЖЖІ ЕОЦЕНОВОГО МОРЯ. МИСТЕЦТВО У КИЇВСЬКОМУ МУЗЕЇ ПРИРОДИ
стаття, 2020
Проєкт досліджує візуальну складову експозиції Національного науково-природничого музею — мистецькі твори Івана Їжакевича, Федора Кричевського, Геннадія Глікмана та інших авторів. У результаті проєкту було створено та опубліковано перші описи творів Івана Їжакевича, Федора Кричевського та Геннадія Глікмана. Матеріали дослідження були передані команді музею для подальшого використання та роботи з ними. Розпочато дискусію про український палеоарт та його подальше дослідження. Проєкт сприяє переозначенню музею природи як простору мистецтва та вписуванню його колекції в мистецький контекст. Проєкт окреслив перший крок в актуалізації музею як альтернативного мистецького майданчика. Далі команда планує працювати над розкриттям мистецького потенціалу музею природи.
Гаррі Краєвець
КАТАЛОГ ГАЛЕРЕЇ NOCH
видання, 2020
Підсумування трирічної роботи простору NOCH, друк і презентація каталогу. До каталогу увійшли тексти художників і кураторів про значення і важливість даної галереї, якій за три роки вдалося акамулювати невелику культурну спільноту і дати старт кар'єрі деяких художників. Досвід створення самвидав матеріалів від галереї став ще одним результатом проєкту. Частину з надрукованих каталогів роздали художникам. Книжка-каталог надасть змогу охопити аудиторію за межами Одеси і надихатиме самоорганізовані та неінституційні ініціативи в інших містах продовжувати працювати в цьому напрямку, розвиваючи та збагачуючи сферу мистецтва.
Поліна Ліміна, Ганна Орищенко
ПРОВІНЦІЙНЕ МИСТЕЦТВО
дослідження, 2020
Як позначити українське мистецтво, що було створене поодаль від панівних у той чи інший період тенденцій? Ані ар брют, ані наївне мистецтво, outsider art або ж маргіналізовна творчість не відповідають сповна локальному контексту. Для подолання своєрідної білої плями в культурних тенденціях країни команда проєкту обрала визначення — провінційне мистецтво. Упродовж експедицій маленькими містами й селами вони шукають художників і художниць, чия творчість не вписується у смаки елітарних арт-тусовок, але має свою логіку та систему. У рамках проєкту було проведено дослідження та проаналізовано культурне життя у Стрию, Смілі та Будах. Зібрані матеріали стали основою для написання статей.
Ларіон Лозовий
СИНЕРГІЯ І ЗАЛЮДНЕННЯ: ТРИ ІСТОРІЇ ПРО ЗВ’ЯЗКИ БУДІВЕЛЬНОГО КАПІТАЛУ З МИСТЕЦТВОМ
стаття, 2020
«Синергія і залюднення» — це художнє дослідження, присвячене взаємопов’язаності процесів джентрифікації, експансії будівельного капіталу та цифрової економіки, і роль сектору культури у цих суперечливих процесах. Автор розглянув ключові приклади «адаптивного використання» колишніх промислових об’єктів — заводів і фабрик, котрі стали креативними кластерами, чи були перетворені на елітне житло. Культура відіграє центральну роль у легітимації подібних проектів, згладжуючи суперечності їх впровадження. Сучасне мистецтво опиняється у хисткій позиції — притаманна йому чутливість до контексту, конфліктує з очевидністю інструменталізації, умовами, у яких ролі відведені заздалегідь.
Василь Лях
СКАРБ
документальний фільм, 2020
Зйомки орієнтувалися на сімейну легенду про двоюрідну бабусю режисера, яка в 1960-ті закопала медалі свого батька в саду. Проговорення сімейної історії допомогло висвітлити важливі риси минулого та теперішнього приморського міста, передусім пов’язані з патріархальним укладом. Зйомки полягали в документуванні щоденного життя досить типової маріупольської родини в районі біля порту та інтерв’ю з героями та героїнями про минуле.
Тоня Мельник
ХУСТКА-ПЛАКАТ
воркшопи з техніки батик, 2020
Хустка-плакат це особистий атрибут політичного висловлювання на тканині, що відтворює або вже існуючий плакат, який був присутній на певній важливій для людини політичній події, або власний стейтмент, який також можна використати як плакат. Учасни_ці воркшопу отримали можливість зайнятись творчістю в комфортних для них умовах і атмосфері, опанувати техніку батик, створити предмет одягу. Також була створена серія навчальних відео з техніки батик, щоб учасни_ці могли працювати дистанційно.
Лада Наконечна
ЗВІТ ЄВГЕНІЯ ХОЛОСТЕНКА
мистецьке дослідження, 2020
Методом дослідження став розгляд мистецьких творів як документів, які стали свідоцтвом певного соціального та політичного контексту. Основним припущенням є те, що естетика методу соціалістичного реалізму встановила певний режим бачення. Проект виявив особливість становлення дисциплінованого бачення, що історично відбувалося шляхом ототожнення глядацького досвіду з мистецьким образом в регламентованому однопартійною системою репрезентаційному апараті. Цьому процесу сприяв шлях художника через самоцензуру та прийняття жорсткої політики репрезентації до самоув’язнення в завданні вдосконалення майстерності реалістичної манери. Так мистецтво стало механізмом приборкання як художника, так і глядача. Серія малюнків була створена шляхом копіювання чорно-білих репродукцій живописних пейзажів з каталогу Холостенка.
Валентина Петрова
МАЛЕ ДЕРЕВО НА ФОНІ БІЛЬШОГО
скульптура, 2020
У Олешківських пісках була створена перформативна скульптура, що являє собою пам’ятник ландшафту – у дуже буквальному значенні – не лише як штучно зроблений предмет, що, встановлений у певній місцевості, відсилає до неї, позначає її, але і як штучно зроблений предмет, що різними своїми складовими повторює ландшафт, в якому цей предмет розташований. Матеріал, з якого була створена скульптура (пісок), це фізичний вимір ландшафту. Елементи, які складали основу скульптури (авіаційний снаряд, пісок, степова рослинність), відсилають до історії цієї місцевості, до певних періодів, наповнених знаковими подіями (включно з сьогоденням). Форма, якої набуває скульптура (тришаровість, часткова заглибленість під поверхню, швидкий розпад), є алюзією часу (взаємовідносини - минуле, теперішнє, майбутнє) та циклічності.
Максим Ходак
ВОРГОЛА – ХУДОЖНИК НІЗВІДКИ
дослідження, 2020
Проєкт досліджує сучасний стан неорусинського руху на Закарпатті, через образ Енді Ворхола. Мок’юментарі фільм, що стане результатом даного дослідження розповідатиме альтернативну вигадану історію життя Ворхола, де Енді не померає у 1987 році, а переїжджає на Закарпаття, на батьківщину його пращурів, де продовжує займатися активною художньою практикою, осмислюючи локальні процеси. Автор простежує використання образу Енді Ворхола, як одного із національних героїв русинів.

SOURCE

Публікація

Публікація SOURCE це збірка інтерв’ю з людьми і групами, які активно кидають виклик політичному статус-кво щодо статусу маргіналізованих людей і інших складних політичних питань, і у яких є бачення проактивної тактики щодо їх вирішення.

Другий випуск SOURCE опублікований у США в листопаді 2018 року, присвячений темі міграції. Проте міграція розуміється більш символічно як процес переходу, який є основоположним для сучасного життя. Люди мігрують між ідентичностями, країнами, мовами, економічними реаліями, гендерами і статями, політичними переконаннями, контекстами.

 

Видавець: Open Place
За редакцією: Юлії Костерєвої, Юрія Кручака, Марії Прокопенко, Кейли Локвуд (Cayla Lockwood), Джеймі Ф. Іглхарт (Jaime F. Iglehart)
Опубліковано: Нью-Йорк, 2018
Мова: англійська
Подробиці: 8 сторінок
Категорія: Журнал
Дизайн: Open Place

Фотографії: Юрій Кручак, Ліза Біломлинська

SOURCE

Кочівний Парк

Інтервенція

29 Серпня, 2014
Білосток, Польща

Кочівний парк – це мобільна інсталяція з дерев, які були призначені до знищення через реконструкцію однієї з вулиць міста. Дерева були пересаджені художниками в сміттєві баки на колесах, отримавши нове життя і символічне значення. Баки переміщувалися по місту художниками і місцевими жителями.

Присвячена зокрема 51 мільйону людей в світі які на той момент були  біженцями, шукачами притулку, або внутрішньо переміщеними особами, мобільна інсталяція і перформанс відтворили рух біженців, вимушених покинути свої будинки і відправитися до нового, невизначеного місця призначення. Коли місцеві жителі стикалися з цими живими істотами, поміщеними в мобільні сміттєві контейнери, вони були змушені відчувати реальні обставини життя біженців по всьому світу.

Наприкінці подорожі дерева зайняли місце парку, вирубаного за кілька років до того, під час реконструкції головної вулиці міста.

Події відбувались в рамках виставки Pozbawienie Галерея Arsenał, куратор Моніка Шевчик

Мережа Мрії

Інтервенція

Вересень – Жовтень, 2011  
Люблін, Польща

Об’єкт, що мігрує з передмістя до центру міста і назад, став символічним інтерфейсом, тимчасовим простором для об’єднання громад Любліна та його соціальних груп. Цей хепенінг мав на меті знайти відповіді на питання. Яким чином можна досягти балансу – зв’язку між аналоговою «офф-лайн» культурою, прив’язаною до природи місць, де живуть люди, і сучасною, цифровою і віртуальною «он-лайн» культурою, де місце, в якому людина живе, не має ніякого значення? Як можуть бути встановлені зв’язки і зобов’язання між людьми, що представляють дві різні культури, і як вони можуть бути залучені в спільний творчий процес?

Net of the Dream

Кухоний оркестр

Інтерактивна інсталяція

Травень – Листопад, 2013
Донецьк, Україна

Цей міждисциплінарний проект об’єднав сучасні електронні технології з предметами з повсякденного життя. Художники перетворили каструлі та інші металеві предмети в ударні інструменти. Всі об’єкти через систему пристроїв, що знімають звук, поєднані з металевим гонгом, зробленим з цистерни. Таким чином, звуки з різних пристроїв збираються в одному місці.

Як тільки учасники починають грати на інструментах, використовуючи барабанні палички, доступні в інсталяції, відразу ж стає очевидним, що для того, щоб уникнути гучної ​​какофонії, їм потрібно знайти спільний ритм і мелодію. А для цього необхідно, прислухатися до інших людей. Це створює можливість для діалогу, взаємодії і творчого співробітництва.

Виставка

Місце зустрічі
Донецьк, Украіна
IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives
17 Травня – 3 Листопада, 2013