Для мене творчість це емоційний і інтелектуальний процес. В Америці розрізняють поняття емоційного, фізичного і розумового інтелекту. На мою думку, інтелект і є інтелект. Ми розділили наші утилітарні функції між чоловіками і жінками, і зараз в людини є роздвоєння особистості, що насправді шкідливо для нашого суспільства. Факт, що ми можемо сказати що ось це емоційний інтелект, а ось це розумовий інтелект абсолютно безумний. Наприклад, якщо ви добре розбираєтеся в математиці, але не розумієте людських почуттів, то ви не розумна людина, ви напівлюдина.
Причина такої ситуації полягає в тому, що емоційність «належить» жінкам. Жінки пригнічувалися. Все, що належить жінкам, принижувалась і нівелювалося. І люди відчували, що можуть називати себе розумними, не розуміючи суті серця. Але якщо ми не навчимося шанобливо ставитися до цієї іншій стороні, ми ніколи не зможемо називати людей, які не розуміють серця, інтелектуальними, оскільки вони не хочуть приймати реальність іншої половини.
Я ніколи не бачила людину чоловіка, або жінку, яка могла би контролювати, відключати і знищувати свою емоційність. Кожен, хто стверджує, що може це робити, пригнічує свої емоції, і ці емоції вилазять рогом, відбувається це у божевільний спосіб. Тому що неможливо стати роботом. Ви можете бути емоційними, розумними, креативними. Ви можете поважати емоції, приклонятися перед ними, і ви можете знати, що вони сильніші за вас.
Все мистецтво створюється на емоціях. Але чоловіки не говорять про це, вони зазвичай відділяють історію від продукту. Наприклад, Леонард Коен, який пише дуже емоційні пісні, – там вочевидь є якась історія. Мій приятель, якось зустрів Леонардо на вулиці і спитав: «Слухай, а про кого ця пісня?» І той йому спокійно відповів: «Я не пам’ятаю». Але це брехня! Тому що звісно він пам’ятає, про кого писав ту пісню. І він має право не відповідати. В якийсь момент, я теж можу вирішити, що не буду пояснювати про кого моє мистецтво. Але від початку, як протест, я цього не роблю, тому що мені здається, що жінки пов’язані з людьми, які дають їм натхнення. Ми прив’язані до людей і з цього створюємо своє мистецтво. І чому це має поважатися менше, ніж відкидання такого зв’язку? Мені здається, що гноблення жінок, є принаймні частково у презирстві до жіночого життя і жіночої історії. Ми боремося за цю повагу.
Жіноче мистецтво більшість чоловіків навіть на бачить. Колись, мене попросили порекомендувати мистецтво в галерею для якоїсь події, і я їм відправила дуже жіноче мистецтво. Художниця пише жіночі силуети на старих простирадлах. Вона їх не натягає на підрамник, а просто вішає як балахони. Я тільки це побачила, і відразу була просто підкорена. Я це відсилаю тому чоловіку, для його події, і він відразу мені пише: «Пришли щось інше». Мені довелося сказати: «Слухай, подивися ще раз». Він навіть сам не подивився, сказав, що перешле організатору. А організатором виявилася жінка, їй вистачило секунди, вона тільки подивилась на роботу, і відразу погодилася. Нам потрібні галеристки, кураторки. Ось я розумію, про що таке мистецтво, мені це ясно, а чоловік, навіть не бачить. Коли вже роботи висіли в галереї, він теж був підкорений, і все зрозумів. Тому я і кажу, що ми боремося за цю повагу, боремося за те, щоб нас помітили. І через це я розумію, що нам самим треба підвищувати свої емоції, свій голос, свою роботу.
Емоційність, яка є частиною життя жінки, роботи жінки, мистецтва жінки, робить нас менш шанованими, тому що емоції не поважаються патріархатом, в чоловічому світі. І це шкодить чоловікам, так само, як і жінкам. Тому що, якби чоловіки жили в світі, де їх емоції поважають, їм також було б добре. Всім було б добре. Мені здається менше людей би вбивали.
Головна магія, яка існує в світі, це людські емоції. Я бачила жіночі колективи, де розуміють, що емоція може піднятися до бажання вбивати, і повернутися до рівня любові. Коли я розмовляю з жінками, які знаходяться у стані злості або істерики, наприклад жінка, що вся трясеться і в неї вже лоб червоний, – з нею поговориш, вислухаєш її, даси їй можливість висловитися, і через двадцять хвилин вона вже посміхається, у неї спокійне серце, вона щаслива. Просто увага і вникання в ситуацію.
Чоловіки дуже бояться цього, тому що не знають, як перетворити свою лють в любов за двадцять хвилин, оскільки вони придушують емоції. Хлопчиків так виховують. Їх тренують по іншому, і це негативно впливає на чоловіків в подальшому. Через це у нас дуже багато агресії і жорстокості. Я розумію, що не кожен чоловік агресивний, але всі жінки бояться агресії. Фізична агресія не має раси, економічного класу, національності, але має стать – і це чоловіки. Це факт людської історії: так, не кожен чоловік когось убив, але більшість людей, які когось убили, це чоловіки. Я заговорила про фізичну агресію, тому що мені здається, що це пов’язано з придушенням емоцій, які потім вискакують. Думаю, якщо всі почнуть поважати емоції, світ стане більш розумним.